Журналіст іракського походження Юніс Тавфік (Younis Tawfik), який живе в Італії з 1979 року прокоментував своїм текстом для католицького щоденного видання Avvenire трагічні події в Парижі, звернувши увагу на те, що критика ісламізму Папою Бенедиктом ХVІ не була вчасно почута. Подаємо переклад фрагментів цього тексту.

[…] Ніщо не може оправдати насильство, яке сталося в Парижі. І жодна образа не мала права спровокувати таку реакцію. Ця акція, принаймні так виглядає, - це політично-терористичний напад, щоб справдити погрози проти Заходу, які вже дуже довго звучать. Картини цього нападу ще довго залишатимуться у нашій пам’яті, як попередження про те, що ми ігнорували і були недбалі стосовно небезпеки, яка нам всім загрожувала і яка була вже давно анонсована.

Іракські й сирійські християни вигнані зs своїх земель і знищувані без милості, єзиди живими закопувані в землю, зґвалтовані і продані в рабство жінки, вирізувані курди, вбиті мусульмани, розп’яті християни – це приклади тих злочинів, які так і не стали іконою болю, яка б з’явилася на площах світу. Мовчанка й ігнорування цих страхіть – раку тероризму, піддала хоробрості фанатикам і, так би мовити, відкрила їм двері. […]

Пройшло вже майже дев’ять років з того 12 вересня 2006 р. коли Йозеф Рацінґер, на один день повернувшись до «свого» Університету, щойно піднявши погляд від академічного тексту, викликав «досконалу бурю», означивши, що викривлення стосунків між розумом і вірою – джерело більшості проблем, з якими стикається мусульманський світ, нагадавши, що «не діяти у згоді з розумом противиться Божій природі». Тоді його не почули.

Кілька днів після цієї незабутньої, надзвичайно важливої, але водночас й існтрументалізованої з різних боків промови, я був серед членів Ісламської ради при Міністерстві зовнішніх справ Республіки Італія, яких Папа прийняв у літній резиденції Кастель Ґандольфо.

Після цієї зустрічі, я підійшов до нього і без роздумів сказав: « Дякую, Ваша Святосте, що ви нагадали нам про Аверойса /середньовічний мусульманський філософ – ред./ та його битви, які примирили розум і віру.» Він подивився мені в очі й з усмішкою промовив: «Скажіть, будь-ласка, це своїм».

Аверойс - арабський філософ і правник, народжений у 1126 р. в Кордові, помер у 1198 у Маракеші, написав книгу з метою дослідити тодішню віру ісламу і одночасно перевірити автентичність і її узгодженість з юридичної точки зору. Аверойс зупинився на чотирьох точках найбільш розповсюджених на той час в ісламі теологічних напрямків: розпочавши з мутазилізму, який пробує з’єднати логіку і раціоналізм з доктриною ісламу; після цього звернувши свою увагу на спекулятивну теологію аш’аріта, яка на відміну від мутазилізму вважала, що розум і дослідження за допомогою людських середників не можуть провадити до розуміння Бога; продовживши свою студію, заглиблюючись в елементи суфізму – містичного пошуку, який зараз є характерним для ісламістів і в кінці завершив своє дослідження теологічним напрямком. Вважається прабатьком теперішнього фундаменталізму, який спровокував хвилю фундаменталізму, що кінцем ХІІ ст. потопила тоді мусульманську Андалузію, змусивши Аверойса податися у вигнання у Маракеш. […]