Отець Іван Галімурка: «Можемо прямо сказати, що храм сам по собі є унікальним»
  • Суб, 14/07/2018 - 16:13

(Інтерв'ю адміністратора храму свв. Ольги і Єлизавети отця Івана Галімурки студентам Львівського державного університету ім. Івана Франка)

Життям храму свв. Ольги і Єлизавети цікавиться багато людей. Хтось цікавиться більше, хтось – менше. Цікавляться львів’яни, цікавляться і гості. Цікавляться старші люди, цікавиться молодь. Воно й не дивно. Адже, храм свв. Ольги і Єлизавети є особливим, є унікальним, є якимсь таємничим. Він завжди приваблює і завжди зачаровує.

Нещодавно до нас завітали молоді люди, студенти Львівського державного університету ім. Івана Франка, з проханням трохи більше розповісти про наш храм. Адміністратор храму о. Іван Галімурка радо погодився відповісти на їх запитання. Гадаємо, що усім нашим відвідувачам також буде цікаво прочитати це невелике інтерв’ю.

Слава Ісусу Христу.

Отець Іван: Слава Навіки.

Перше питання яке нас цікавить, це коли відбулося заснування храму, тобто в якому році почалося будівництво та коли освячений?

Отець Іван: Щоб бути точним, належить сказати, що у вересні 1904 року розпочалося копання ровів під фундамент храму. А вже 15 жовтня наступного, тобто 1905 року, було закладено наріжний камінь. За нашими відомостями, освячення храму відбулося 22 жовтня 1911 року, а офіційно про завершення будівництва було оголошено щойно 1 грудня цього ж року.

На честь кого збудований храм?

Отець Іван: Знаємо, що цей храм ще й сьогодні інколи називають Ельжбєтою. Відомо, що храм посвячено на честь угорської святої Св. Єлизавети. Підставою для цього була смерть дружини австрійського цісаря Франца Йосифа, яку також звали Єлизаветою, у народі її називали Сісі. З такої причини, цісар був у великому смутку, збентежений, і щоб його піднести на дусі, і, в якійсь мірі, заспокоїти, було вирішено побудувати цей храм, назвавши іменем св. Єлисавети.

Чому саме це місце було вибрано для будівництва?

Отець Іван: Це питання не є найпростішим, бо, як вважають окремі суспільні кола, тут, в якійсь мірі, вплітається і політика. Щодо точки зору фахівців із містобудування, кожна вулиця чи магістраль в перспективі має завершуватися якоюсь домінуючою спорудою чи будівлею. Якщо проглядати вулицю Городоцьку від в’їзду до міста до центру, то такою спорудою є Собор св. Юра. Як бачимо розташування храму св. Ельжбєти відступає від загальноприйнятих правил. Окремі знавці наполягають, що це є невипадковим, мовляв, вибір місця під будівництво було зроблено так, щоб споруда костелу закривала вид на Собор св. Юра, який завжди був греко-католицьким, і, відповідно, українським.

Чиї кошти вкладалися для спорудження церкви? Можливо якісь меценати або кошти збиралися з громадян міста?

Отець Іван: Відомо, що первісний кошторис мав укластися в суму 700 000 корон. Однак, кінцевий кошторис склав 1 544 378 корон, що, по-суті, є вдвічі більше. Частину коштів, як відомо, виділив міський магістрат, якусь частину дав сам імператор Франц Йосиф. Про інші видатки говорити не можу, бо цього питання не досліджував.

Хто був архітектором?

Отець Іван: Для побудови храму було оголошено конкурс, де брало участь 19 проектів, і перемогу здобув проект під назвою «Тріо», виконаний професором Львівського політехнічного інституту Теодором Тальовським (1857–1910) – відомим архітектором свого часу, вихованцем політехніки Відня та Львова, учнем львівського архітектора Юліана Захарієвича.

А скульптором?

Отець Іван: Скульптором був П. Війтович, Л. Жепіховський, Ю. Шостакєвич та ін. Неподалік від храму метрів так за 500 є вулиця Війтовича, названа на його честь.

Чому був вибраний саме ґотичний стиль?

Отець Іван: Питання більше стосується не мене особисто, а самих засновників храму. Що ж стосується архітектури, то переважно церковна архітектура Сходу більше відзначається бароковим стилем, у той час як західна – ґотичним.

Чи були за час існування храму конфіскації дорогоцінного майна?

Отець Іван: Мені відомі такі свідчення, що первісно храм було вкрито мідною бляхою. Однак, у часи Першої Світової війни цю бляху конфіскували, наче на користь армії, щоби з неї робити гармати. На цю тему навіть є поширені фотографії. Щодо чогось іншого, не можу нічого сказати.

А якихось руйнацій зазнав храм при своєму існуванні?

Отець Іван: На це питання не можу дати якоїсь широкої відповіді. Тут потрібно піднімати якісь серйозні архівні дані, яких є дуже обмаль. Я, скажімо, можу дещо сказати, про кілька моментів. З північно-східнього боку храму, частину стіни закладено новішою цеглою, яка має навіть інший відтінок. Відомо, що під час Польсько-української війни 1918-19 р. там було зруйновано частину стіни. Мені навіть доводилося бачити фотографію цієї руїни. Щодо Другої Світової війни, відомо, що у храмі було дуже пошкоджено і розвалено дах, у кількох місцях було зруйноване склепіння, на найбільшій вежі бракувало кількох колон, було цілком зруйновано одну невелику бічну вежу. Очевидно, що говориться лише про більші руйнування. Щодо менших, чи невеликих руйнувань, то навіть сьогодні, якщо підніматися на вежу металевими сходами, то можна бачити сходини пробиті кулями.

А чи відбувалися крадіжки з храму якихсь дорогоцінних ікон чи інші речей?

Отець Іван: Мені про це невідомо. Однак, відомо, що по закінченні війни багато дорогоцінних храмових речей було вивезено до Польщі. Тодішні завідателі храму організували належний транспорт і надали наказ вивезти ці речі до сусідньої держави.

А чи якісь стихійні лиха завдавали шкоди?

Отець Іван: Не можу сказати.

Чи завжди храм використовувався за призначенням, чи були такі моменти в його історії, що тут не проводились богослужіння?

Отець Іван: За нашими відомостями, останнє богослужіння у цьому храмі відбулося у травні 1946 року. І від тоді храм належним чином не функціонував, він був у постійні зневазі. Його використовували для зберігання сільськогосподарської продукції, зокрема льону. Згодом, храм використовувався як склад. Тут фірма «Світоч» зберігала свої вироби, какао-боби, цукрову тростину тощо. Відтак, тут також зберігалися будівельні та певні канцтовари, крейда… Одним словом, храм свідомо знищувався.

Що ви можете сказати про особливості цього храму, чим є особливим/унікальним він є для міста Львова?

Отець Іван: Можемо прямо сказати, що храм сам по собі є унікальним. Людей приваблює його стрімкість, його висота. За різними твердженнями, висота його найвищої вежі становить близько 85 метрів. Та й сама архітектура є досить особливою. Величезні віконні розети дають багато світла, внутрішня висота храму, а відстань від підлоги до склепіння орієнтовно 24 м, дає багато простору, багато повітря. Відповідно тут хочеться бути, хочеться молитися. За останній час нашими стараннями і стараннями наших парохіян храм засяяв новими обновами. Так, постав красивий елегантний іконостас, виготовлений зі скла і вітражу; підлогу замостили красивою сучасною плиткою; придбали стильні світильники; вікна замостили склопакетами; підвір’я замостили бруківкою тощо. Особливого шарму надає стильна загорожа.

Які є особливі реліквії та святині церкви (ікони, хрести, фрески, книги)?

Отець Іван: Про щось таке особливе на разі не можу сказати.

Чи можна цей іконостас вважати найбільшим Вашим здобутком? І хто є творцем цього іконостасу?

Отець Іван: Щодо мене, то я би цілком погодився, що цей є іконостас у нашому храмі є чимось особливим. Хоча б тому, що сама архітектурна будова цієї споруди в принципі не розглядає іконостас як суттєву її частину. А богослужбова практика Східньої церковної традиції наполягає на вживанні іконостасу, або хоча б на присутності у богослужіннях, так званих, намісних ікон. Отож, перед нами стояло завдання поєднати, здавалося б, непоєднуване. Нам це вдалося зробити за рахунок нейтрального матеріалу – скла. Ідея і мистецьке виконання вітражів належить відомому львівському митцеві Олександрові Личку, з яким ми співпрацюємо й надалі.

Чи ведеться у вас літопис церкви?

Отець Іван: Це велике упущення, але, на жаль, ні.

Дякуємо. Скажіть, будь ласка, скільки у вашому храмі було зареєстровано шлюбів та хрестин, наприклад, за минулий рік. І чи часто люди звертаються до храму з такими потребами?

Отець Іван: За минулий рік у нашому храмі охристилися біля 140 чоловік. Щодо шлюбів, то їх було менше – трохи більше 100.

В середньому це є великий показник серед інших храмів Львова?

Отець Іван: Все пізнається в порівнянні.

Що стосується христин, можливо є якісь особливі імена, або які найбільше зустрічаються у вашій практиці?

Отець Іван: Як кажуть: «Все тече – все міняється». Відповідно змінюються і вподобання людей, які приносять христити своїх дітей. Велика ж прикрість від того, що батьки, даючи своїм дітям імена, часто не зважають на майбутнє самих дітей. Батьки намагаються наректи дітей «модними» іменами. Тобто вони хочуть назвати так, як подобається самим батькам. І буває так, що діти, виростаючи, від того не є надто щасливими. Один такий приклад. На моїй колишній парохії молода особа хотіла «перехриститися», тобто отримати інше ім’я. Мотивувала тим, що у неї ніколи немає іменин. Розуміючи цю молоду християнку, пояснив їй, що це неможливо в принципі. Відтак, я побачив її смуток. І це при тому, що її ім’я красиве і популярне – Роксоляна. Тут для батьків наука: даючи ім’я дитині, необхідно найперше думати про долю дитини.

Наскільки активною є співпраця храму із молоддю (гуртки чи курси)?

Отець Іван: Ми постійно дбаємо про молодих людей, тому що наша молодь – це наша перспектива, наше майбутнє. Адже, якщо сьогодні в церкві немає дітей, немає молоді, то завтра не буде парафіян. Тому ми намагаємося діяти, щоб у храмі постійно було поповнення, приходили люди, зокрема молодь. Ми, нарешті, завершили формування нашої катехитичної школи, в якій навчається близько ста дітей. У школі є свій директор і, крім нього, ще четверо катехитів. Окрім того, є молодіжне братство. Допомога від наших дівчат з братства є доволі великою: хоругви, прикрашання храму до свят, проведення заходів з молодшими дітьми, проведення збірок тощо. У Вівтарному братстві хлопчики навчаються катехизму, ходять зі свічками, допомагають прислуговувати біля Престолу, спостерігаючи як священик проводить служби. От і зараз у Духовній семінарії для таких хлопчиків проводяться формаційні курси. Серед них є і наші вихованці. Сподіваємося, що можливо хтось із них у майбутньому буде священиком. Також щороку для дітей проводимо літній табір «Канікули з Богом»; проводимо щорічний дитячий різдвяний фестиваль, на який запрошуємо дітей з інших місцевостей і парохій; серед іншого проводимо традиційні гаївки, свято Миколая, вертеп тощо.

Як часто вони діють, можливо це відбувається сезонно, або декілька разів на тиждень?

Отець Іван: Ми працюємо протягом навчального року. Звичайно, основний акцент робиться на суботу і неділю, коли діти вільні від основної школи. Але гуртки намагаємося проводити і серед тижня. Маємо складений розклад, займається директор нашої школи.

Якщо є для молоді, то можливо і для старших людей є такі курси?

Отець Іван: Щодо старших людей, то тут є свої особливості, адже не всі одночасно можуть бути вільними від своїх занять чи уподобань. Увазі старших людей ми запропонували курс літургіки. Наш дяк, який закінчив семінарію та богословський інститут, постійно провадить заняття з людьми, пояснюючи суть, склад чи особливості богослужінь. Зокрема, розглядається власне Літургія, Вечірня, Утреня, інші богослужіння. Також ми маємо Біблійну школу, де священик для слухачів розвиває певну християнську тему. Також щотижня намагаємося подавати курс катехизму для дорослих. Особливої відзнаки заслуговує наша Молитовна спільнота шанувальниць Матері Божої Неустанної Помочі. Під дієвим проводом священика вони здійснили вже кілька десятків прощ в Україні і за кордоном.

Можливо, це занадто особисте питання, але, чому саме таке покликання ви собі вибрали?

Отець Іван: Чому я вибрав покликання? Покликання не обирають, на нього погоджуються. Господь покликав, і я погодився. Тут дуже важливо розуміти своє призначення. Моє завдання – належно працювати задля помноження у цьому світі Божої слави. Бачите, великі речі складаються з маленьких фрагментів. Усе наше буття і є цією великою річчю, а ми з вами якраз і є тими фрагментами, що її утворюють. Якщо ми, я – як священник, ви – як студенти, і кожен на своєму місці, щось робимо для Божої прослави, то це показує гідність нашого покликання бути Божими дітьми, показує нашу здатність жити згідно Божої правди.

Чи ведуться у храмі якісь літургії іноземною мовою?

Отець Іван: Ні. Гадаю, що нема такої потреби.

А чи ви думали над цим, щоб залучити іноземців?

Отець Іван: Ні, ми над цим не задумувалися. Наш храм є особливим, і тут такі речі очевидно не приймуться. Спостерігаю якісний склад відвідувачів нашого храму. Є сталі парохіяни і прихожани. Ми їх знаємо. А є чимало туристів, які приходять до храму не помолитися, а подивитися. Турист прийшов, подивився, зробив фотографію і пішов, у них на літургію немає часу.

Поділіться своїми враженнями щодо духовенства і працівників храму.

Отець Іван: З Божої ласки, мені доручено бути настоятелем якоїсь групи людей, зокрема і священиків. Це – хороші, сумлінні і порядні люди. І я щиро вдячний Богові за те, що маю нагоду з ними молитися, спілкуватися і працювати. Дякую і їм за те, що вони мені допомагають у моєму священстві, у виконанні моїх обов’язків. Свої ж обов’язки я намагаюся виконувати чесно і справедливо.

А як ви оцінюєте мирян, які приходять до храму, наскільки вони залучені до життя храму, чи вони долучаються до ремонту, прибирання, прикрашання храму? Що ви можете про це сказати?

Отець Іван: Цікаве питання. Мабуть, ми всі, християни, не бажаючи жити згідно Божих Заповідей, хотіли би у Бога працювати радниками. Тобто, ми б хотіли підказувати: що робити, коли і як. Ми часто відчуваємо себе знавцями, але не хочемо бути виконавцями. У храмі є різні люди. Є люди дуже пасивні, що навіть кінця літургії не бажають дочекатися і йдуть з храму, а є люди, які радо відгукуються на кожен заклик й хочуть якось допомогти. Розуміється, що є різні люди, тому й не можна всіх міряти однаковою міркою. Однак, для нас усі є рівними і жодних винятків ми не робимо.

А яка ваша особиста оцінка технічного стану церкви, чи є якісь недоліки?

Отець Іван: На сьогодні, мабуть, найбільшою проблемою нашого храму є дах. Адже від його стану залежить комфорт і стан усієї споруди. Також можемо спостерегти, що по периметру храму, на даху зовні, стоять кам’яні фігури і завершення, які є понищені часом і атмосферними чинниками. Є загроза, що вони можуть падати, тому потребують постійної уваги. Охоронний договір, який ми підписали з Державою, не дозволяє нам без дозволу самовільно щось робити, при тому, що стан даху потребує серйозної реконструкції. Наш храм визнано Пам’яткою архітектури місцевого значення і без державного втручання з цією проблемою ми не справимось. Усе потребує багато грошей та зусиль. Щодо водовідведення, то з цим питанням ми відносно впоралися. Щодо фасаду, то його стан не є таким критичним як питання даху.

А коли в останній раз була проведена реконструкція, що тоді було реконструйовано?

Отець Іван: Невеличкий жарт. В одного чоловіка запитали: «Шановний, а ви вже закінчили ремонт?» На що той відповів: «А хіба ремонт можна закінчити? Його можна лише призупинити». Отож, коли йде мова про ремонт, мусимо розуміти, що це постійна праця, постійні потреби, постійні видатки.

На вашу думку, що треба зробити найперше?

Отець Іван: Найпершим чином – дах.

Можливо у вас в планах є якась розбудова храму?

Отець Іван: Планів є дуже багато, але, кажучи сучасною фразою, немає «політичної волі». Наш храм є пам’яткою архітектури, яка, по-суті, знаходиться у центрі міста. Через те, питання якоїсь розбудови залишається на рівні мрії. Якщо ж уявити, що нам таки дали дозвіл щось будувати, найперше це було б приміщення для школи і для вирішення соціальних питань.

Як ця пам’ятка збереглася порівняно із тим часом, коли вона була створена? Можливо, якісь частини ще не підлягали ремонту, а залишилися в первинному стані?

Отець Іван: Наскільки я знаю, всюди працювали люди і багато що поправили, відновили чи відремонтували. У первинному вигляді, мабуть, залишилися лише стіни і колони.

За останні роки, і навіть десятиліття, в українців склалася така позиція, що вони не дуже часто відвідують храми. Можливо у вас є якась думка щодо того як залучати людей до відвідування храму?

Отець Іван: Належить сказати, що якогось одного рецепту тут є не достатньо. Я б тут, можливо, поставав два акценти. Питання духовенства. Люди хочуть бачити священиків святими, хоча самі такими бути не хочуть. Часто нарікають. Питання: звідки виходить сучасний священик? Його породжує сучасне суспільство. Тобто, сучасний священик є репрезентантом суспільства, котре його зродило. Отож, які можуть претензії? Все ж, це не знімає зі священика обов’язку бути святим. Недавно прочитав таке: «Священики – як літаки. Про них пишуть лише тоді, коли вони падають». Проте є критична маса священиків чесних і ревних, які постійно і активно трудяться, а про них ніхто не пише. Питання вірних. Що заважає людям освячуватися, іти до храму. Належить розуміти, що поки миряни самі того не захочуть, то ніхто їх і не приведе. Коли ми стаємо коло пічки – нам тепло, чим далі від пічки віддаляємося – нам холодніше. Так само й тут, чим більше ми від Бога віддаляємося, тим більше ми остигаємо. Кажуть, що Бог карає людей. Це не так: Бог людей не карає, ми себе самі караємо, віддаляючись від Нього. І чим більше ми не ходитимемо до церкви, то більше у нас буде проблем. Дуже проста логіка.

А чи ви якось популяризуєте ваш храм у інтернет-ресурсах? Чи у вас є сайт храму? Що там є?

Отець Іван: Однозначно. Як казав Христос: «Прийди і подивися»

А що ви можете детальніше розказати про сайт, хто ним займається?

Отець Іван: : Сайтом займається священик. Наш сайт ми намагаємося часто оновлювати, намагаємося щодня виставляти наші проповіді. І наскільки мені відомо, за час нашого інтернет-існування, наші проповіді переглянули понад мільйон відвідувачів.

А які там розділи є ?

Отець Іван: : Зайдіть і подивіться (Отець Іван показав нам сайт храму www.olha-church.org.ua)

Чи було якесь значне використання пам’яток матеріальної культури вашого храму в історико-краєзнавчих дослідженнях Львова чи України?

Отець Іван: Мені про це невідомо.

Можливо ваш храм було описано в історичних книжках, наприклад великі греко-католицькі храми України чи тому подібне?

Отець Іван: Цього я не знаю. Скажу лише, що книжечка, котру мені вдалося написати про наш храм, на жаль, зараз не є в продажі. Весь наклад, а це 1 тис. примірників, вже розійшовся. Зараз я допрацьовую нове видання, і сподіваюся, що незабаром вона появиться у нашій церковній крамниці.

Тобто ви займаєтеся і видавничою діяльністю?

Отець Іван: Це нове видання у процесі розробки і вже напевно до кінця серпня буде видано. Крім того, є бажання зробити окреме видання про наш іконостас і про вітражі нашого храму. Також, є задум зробити щось подібне і про новоспоруджену Каплицю Львівської ікони Пресвятої Богородиці, котру нещодавно освятив Високопреосвященний Мирополит Львівський Ігор.

Питання дещо іншої категорії. Як ви ставитеся щодо створення в Україні єдиної помісної Церкви? І які ваші пропозиції щодо цього?

Отець Іван: Отець Іван: Цей рух, назагал, оцінюю позитивно. Є різні оцінки, і, очевидно, дехто хоче отримати від цього якісь дивіденди. Все ж, у глобальному плані ці процеси, що зараз відбуваються, будуть мати серйозні наслідки для усієї Української Церкви, котра сьогодні, на превеликий жаль, є розділеною на кілька номінацій. Якщо, з Божої волі, Україна отримає сподіваний томос, і почнеться рух до церковного об’єднання, то, можливо, за якийсь час піде мова про цілковите об’єднання Української Церкви. Саме про мріяв і писав світлої пам’яті Патріарх Йосиф Сліпий у своєму «Заповіті».

Дякуємо, що приділили для нас час, та так цікаво розповіли про історію цього чудового храму.

Львів, липень 2018 року Божого


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць