- Втр, 11/06/2024 - 16:02
«Людина, поки живе, завжди має надію. Вона хоче бачити щось краще, бо надія передбачає, що можна щось змінити, що ми здатні щось змінити», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Роман Островський, доктор біблійного богослов'я і префект з навчальної частини Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ, ділячись думками про буллу проголошення Святого Року 2025 “Spes non confundit”(Надія не розчаровує) Папи Франциска.
Пояснюючи старозавітне значення Ювілейного року, отець Роман зазначив, що його відзначення «прив'язане до розуміння того, що Бог є Творцем Всесвіту», Який дає людині день відпочинку, в Старому Завіті це сьомий день, субота. «І це не просто день для пасивного відпочинку, відпочинку від звичайних рутинних обов'язків,– зауважив священик. – Але йдеться про те, що в цей день людина мала би більше звернути свій погляд, свою увагу на стосунки з Богом, з ближніми, на читання Божого слова та роздуми над ним». Звідси, за словами бібліста, випливає також і розуміння часу як такого: «Час, який дає нам Бог, є часом благословенним, і в цьому часі ми маємо знаходити можливість, щоб також подякувати Богові», – наголошує він.
Богослов зазначає, що у Старому Завіті сьомий рік розглядається як «рік цілковитого відпочинку для землі, відпочинку на честь Господа» (пор. Лев 25, 4), і звідси поступово розвивається традиція певних літургійних практик, коли певні практичні моменти життя суспільства, такі як, наприклад, перший збір урожаю, чи завершення посівних, завжди супроводжувалися релігійними святкуваннями, щоби показати цей взаємозв'язок між людиною і між Богом. «Церква – пояснює він далі, – перебирає цю традицію і проголошує кожних п'ятдесят чи двадцять п'ять років певні Ювілеї, щоби знову ж таки пригадати нам, що все створене перебуває в руках Божих. І ця традиція, насправді, є дуже добра, бо вона немовби дає нам можливість ще раз переглянути, пригадати деякі елементи життя Церкви. Так як, наприклад, Ювілейний рік 2025 перетинається з відзначенням 1700-річчя дуже особливого Собору в історії ще не поділеної Церкви, коли християни ще були разом, тобто Собору в Нікеї 325 року. І це також важливо, бо я надіюся, що це стане добрим початком діалогу між всіма християнами».
Справжній мир есхатологічних часів
Попри те, що в Ювілейному році говориться про відпочинок, наш співрозмовник наголошує, що йдеться, не про повний відпочинок, а радше про певну зупинку. «Наше життя, так як і життя людей в давнину, – зауважує він, – побудоване таким чином, що повний відпочинок неможливий. Повний відпочинок, той “шалом”, тобто мир, який в біблійному в значенні вказує на повну гармонію між Богом і створінням, між всіма членами в суспільстві. Але така гармонія поки що нереальна, і самі біблійні автори показують цю досконалу гармонію між природою, людиною і Богом як щось, що нас буде чекати в кінці завершення історії людства. Йдеться про так звані есхатологічні часи, часи, коли Бог прийде до людини і справді їй допоможе у цих всіх її несприятливих обставинах, і збудує той справжній мир, так би мовити, «новий Єрусалим, нове небо, нову землю» (пор. Одкр. 21, 1-2). Ось тому ці Ювілейні роки я б розглядав не як момент для заспокоєння чи відпочинку, а радше як момент для призадуми і для того, щоби ще раз побачити, наскільки ми є близько або далеко від Бога, наскільки наше суспільство до Нього наближається чи віддаляється. І якщо дивитися через призму цього Ювілейного року і булли Папи Франциска “Spes non confundit”, то можемо сказати, що, насправді, сучасна цивілізація дуже віддалилася не лише від християнських, але й від загальнолюдських принципів добра, справедливості й істини. Можна сказати, що ми десь втратили оце відчуття навіть людяності, людськості, не говорячи вже про якісь богословські ідеї миру, любові, справедливості, про які ми читаємо в християнських текстах».
Поки людина живе, має надію
Стосовно центральної теми булли “Spes non confundit” отець Роман Островський зазначив: «Насправді, це дуже гарна і добра тема, бо людина, поки живе, то завжди має надію. Вона хоче бачити щось краще, бо надія передбачає, що можна щось змінити, що ми здатні щось змінити. І уважно читаючи цей документ, я знайшов дуже багато гарних і цікавих тем. Наприклад, дуже цікавий момент, на який вказує Папа, що християнське життя – це дорога, шлях, і мета цього шляху, і навіть цього ювілейного року, – це зустріч з Христом. І насправді, українці католики, і всі християни в Україні відчувають присутність Христа, Який їх захищає. Але, водночас, ми відчуваємо і величезне зростання безнадії. Тому що йде вже третій рік війни, і це впливає на всіх. Насправді, люди дуже втомлені, і багато хто втрачає надію, надію на перемогу, надію на те, що тут щось буде краще, надію на те, що нас почують».
Порівнюючи теперішню ситуацію з початком повномасштабного вторгнення, отець Роман зазначає, що «тоді був страх, величезне нерозуміння, що відбувається, але надія була, бо країна якось оборонялися, рухалася», а тепер багато людей перебувають у депресивному стані. Людям важко спланувати щось дальше, ніж на тиждень, бо не знають, що буде завтра.
Страждання людей в час війни
Посилаючись на тему материнства і батьківства, про яку Папа Франциск пише у буллі, отець Роман говорить про біль, який переживають сім’ї, що втратили рідних чи близьких, які загинули на війні. «Коли ти зустрічаєш сім'ї, і вони тобі говорять: “Ми дитині не розповідаємо про те, що її тато загинув на війні, бо їй чотири роки і вона пише йому листи”, то розумієш, що сім'я просто змушена говорити неправду, вдавати тільки для того, щоби зберегти психічне здоров'я і хоч якісь надії для цієї дитини. І таких сімей є сотні, тисячі».
Ще іншою раною в українському суспільстві є розрив багатьох сімей, у яких матері з дітьми виїхали за кордон, а батьки залишилися вдома, або пішли на фронт. «На жаль, ми вже маємо дуже багато випадків, коли сім’ї через це розпадаються. Ми це бачимо, і ця рана щораз більше кровоточить».
В документі “Spes non confundit” Папа звертає особливу увагу на категорії людей, які перебувають в скрутних ситуаціях, – хворих, похилих віком, в’язнів, мігрантів та біженців, вбогих, – зазначаючи, що вони потребують особливого знаку надії. Отець Роман Островський зауважує, що в Україні ці категорії людей особливо страждають в цей час війни, бо «сама гідність людини просто протоптана до найнижчого рівня». «Коли бомби, які падають по лікарнях і дитсадках, і це так і залишається далі без відповіді, то це, насправді, забирає будь-яку надію і змушує дивитися дуже песимістично на завтрашній день», – каже він.
Відповідаючи на запитання про те, що на особистому рівні, допомагає людині не впадати у відчай, наш співрозмовник сказав: «Насамперед, кожен з нас тримається в своєму житті за певні базиси: тобто, звичайно, що віра дуже допомагає, молитва дуже зцілює і допомагає навіть у найгірші дні якось “випливати”, якось рухатися і бачити якесь світло і надіятись, що справді Господь не може нас залишити».
