У посланні до учасників конференції «Великдень з нашими братами і сестрами мігрантами. Зустріч єпископів з прикордоння Колумбії і Коста-Ріки та єпископів Панами», Святіший Отець пригадує про важливість прийняття найбільш нужденних братів і сестер, які покидають свою країну в пошуках кращих умов життя чи возз’єднання з сім’єю.

«Ми можемо сформувати єдину Церкву, готову приймати, захищати, сприяти та інтегрувати всіх без винятку, і нікого не виключаючи, визнаючи право кожного через особисту працю та зусилля робити свій внесок у спільне благо та захист нашого спільного дому», – такими словами Папа Франциск звертається у посланні, надісланому 20 березня 2024 р., до єпископів з прикордоння Колумбії та Коста-Ріки, а також єпископів Панами, які зібралися, щоб обміркувати справу та прийняти рішення щодо підтримки мігрантів, які страждають від різного роду насильства.

Церква прийняття

Папа зазначає, що на мігрантів у даному регіоні можуть чигати небезпеки, пов’язані з примусовим поверненням, утриманням під вартою чи незаконною торгівлю людьми. «Церква в Латинській Америці та Карибському басейні, як свідчать п'ять генеральних конференцій Ради її єпископів, завжди висловлювала свою стурбованість проблемою міграції, прагнучи бути Церквою без кордонів, Матір'ю всіх», – зазначає Святіший Отець. Він заохочує невтомно працювати над викоріненням байдужості, щоб мігранти «знайшли місце в Церкві, де не відчуватимуть осуду, але будуть прийняті», втамовуючи спрагу та голод, відроджуючи надію. Водночас Папа виокремлює присутність у Церкві Америки широкої та різноманітної системи душпастирського та харитативного служіння на національному та місцевому рівнях, закликаючи використовувати ці засоби як можливість «для прийняття та любові для найбільш потребуючих братів і сестер».

Вести Церкву стежками надії

Святіший Отець зауважує, що підхід до міграції також охоплює можливість для душпастирського служіння. «Шлях міграції потребує душпастирів і душпастирських співпрацівників, які наважуються вийти за межі встановленого, які не бояться визначити будь-який маршрут, бо втратили страх, що паралізує, які здатні повернутися до суттєвого, залишаючи байдужість, бо усвідомлюють, що тільки рухаючись в Божому темпі з Його святим людом, можна подолати бар'єри умовностей, ведучи Церкву разом з братами і сестрами-мігрантами шляхами надії», – пише він.