Народження Діви Марії – подія, що змінює хід історії та стає ключем до Божого спасення. Різдво Богородиці – одне із дванадцяти найбільших християнських свят: воно відкриває літургійний рік, стаючи символічним оновленням та новим початком. Особливо знаковим стає це свято у 2023 році, коли набуває чинності календарна реформа: відтепер і Православна церква України, і Українська греко-католицька церква, і Римсько-католицька церква в Україні святкують його в один день, 8 вересня.

 

Тропар свята Благовіщення говорить: «Днесь спасення нашого начало», бо саме вибір Марії дозволив народитися на світ Ісусові Христові. Натомість головний акцент Різдва Діви Марії – радість, яку воно приносить світові. Найперше через те, що Богородиця народжується в бездітного похилого віком подружжя, стаючи для батьків великим благословенням; але також Вона – символ спасення для цілого світу. «Сьогодні Бог, що на духовних престолах перебуває, приготував собі святий престол на землі. Той, хто премудро утвердив небеса, з любови до людей живе небо сотворив. Бо з неплідного кореня зростив нам живоносний сад – свою Матір. Господи Боже, що твориш чуда і зневіреним подаєш надію, – слава тобі!» – оспівує народження Марії стихира Вечірні свята.

 

Богослужбові тексти іменують Її «світлою палатою», «книгою Слова життя», «брамою до Сходу», «Божою палатою, з якої вийде паросток з пня Єссея і вітка з його коріння» тощо, пов’язуючи Різдво Діви зі старозавітніми пророцтвами і багатовіковим очікуванням визволення. Тож цей празник увінчує великі сподівання людини і приносить їй Божу радість. 

 

Славне свято, яке в українській традиції називають також «Другою Пречистою», природно, протягом історії набуло не лише християнських вірувань, а й народних прикмет і повір’їв. Традиційним є веселе святкування, що збереглося, зокрема, зі свята Рожениць (або Рожаниць – дохристиянських персонажів слов’янської міфології, покровительок роду, сім’ї, домашнього вогнища); зокрема це проявляється у традиції, коли жінки, у яких немає дітей, справляють обід і запрошують людей до себе. За таким трактуванням не затратився біблійний зміст празника, проте, як це характерно для «народних» свят, він дещо втрачає чіткість. Та для християн подія народження Марії надзнакова, і саме вона стає найбільшим символом радості й надії.

 

Сонце Правди, що засяяло з Марії – це знак визволення від безнадії, хибних вірувань, упереджень і гріха. «Восток ім’я Йому» – називає Христа тропар, яким супроводжують церковні Таїнства Священства й Вінчання; «Ісусе, що з Марії засяяв», – звертається до Нього преподобний Андрей Критський у своєму Каноні; «Слава Тобі, що Світло нам показав!» – проголошує Утреня. Христос у текстах Церкви незмінно постає як Світло і Сонце, а Богородиця відтак – «Мати Незаходячого Сонця»; і Її Різдво наче символізує новий схід Сонця, початок нового дня, у якому Господь «просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ». У Різдві Богородиці нова надія дається світові, зруйнованому війною і тяжкими випробуваннями; і радість Божої присутності та здійснення Його обіту перевершує страждання людини. Тож цього дня Церква закликає нас радіти народженням Тієї, яка стала для нас Матір’ю і повсякчас дбає про своїх дітей, відкриваючи двері надії, спасення і вічного життя.