Прес-конференція Папи Франциска на борту літака під час повернення з Бразилії до Ватикану
  • Втр, 30/07/2013 - 03:40

Впродовж однієї години і двадцяти хвилин журналісти задавали Папі запитання. Незважаючи на втому після завершення Всесвітніх Днів Молоді, Папа погодився поспілкуватися з журналістами одразу після початку польоту. Франциск здивував журналістів своєю готовністю відповісти на усі запитання, навіть на ті, які стосувалися найбільш гострих тем: реформа Ватиканського банку, випадок прелата Рікки, гей-лобі, Ватілікс і навіть вміст його чорного портфеля.

Пропонуємо до Вашої уваги зміст розмови Папи з журналістами, з якої можна побачити, наскільки легко Франциск спілкується з медіа. Також стає зрозуміло, чому Папа вирішив провести прес-конференцію після завершення ВДМ, а не на початку – щоб його коментарі на певні питання не затьмарили події ВДМ.

Інститут релігійних справ (Ватиканський банк) потребує змін

Ще на загальних конгрегаціях напередодні конклаву кардинали визначили, яку працю слід провести. Суть праці, яку виконує комісія з восьми кардиналів – було важливо, що їх обрано ззовні – полягає у розвитку взаємовідносин між синодальністю і приматом. Пропозицій для реформи є багато, і вони стосуються в т.ч. Державного Секретаріату і, звичайно, ІРС. Я мав намір повернутися до цього питання наступного року, однак плани змінилися через проблеми, які вам добре відомі. Як проводити реформи і встановити порядок там, де потрібно? Я призначив «дорадчу» комісію. Я не знаю, що буде з ІРС: хтось каже, що краще мати банк, інші – що його слід закрити. Я довіряю тій праці, яку роблять працівники ІРС і комісії. Я не знаю, яким буде результат: мусимо спробувати і подивитись чи це спрацює. Однак, що б не сталося з ІРС, нам без сумніву потрібні прозорість і чесність.

Вміст чорного шкіряного портфеля Папи

Я взяв зі собою свій портфель тому, що я завжди так роблю. Що у ньому? Моя бритва, часослов, щоденник і книжка для читання. Книжка про Св. Терезу з Лізьє, до якої я дуже прихильний. Мати свій портфель – це нормально, ми маємо бути нормальними, мусимо звикати до того, щоб бути нормальними, і я дуже здивований, що світ настільки зацікавився моєю сумкою. В будь-якому випадку, атомної бомби в ній немає…

Чому Папа Франциск завжди просить людей молитись за нього

Я завжди просив людей «молитись за мене». Коли я був священиком, то не просив цього так часто. Я почав просити про це частіше тоді, коли став єпископом. Я відчуваю, що маю багато слабкостей і проблем, я також грішна людина. Це прохання виходить зсередини. Я також прошу Марію молитись за мене. Це звичка, яка йде від серця. Я відчуваю, що мушу про це просити.

Зміни і опозиція у Римській Курії

Перед конклавом кардинали просили про зміни, і вони виходять від моєї особистості.  Наприклад, я не міг жити сам в Апостольському Палаці. Папські апартаменти великі, але не розкішні. Проте я не можу жити сам із невеликою групою людей. Мені необхідно бути і зустрічатися з людьми. Саме тому я пояснив, що не можу жити там з «психологічних» причин: ментально мені це важко, а кожен потребує бути чесним з собою. Апартаменти кардиналів також помірковано облаштовані, принаймні ті, що я бачив. Усі ми маємо жити так, як нам казав Господь. Однак ті, хто служить Церкві, повинні жити поміркованим життям тим більше. В Курії є святі, єпископи, священики, миряни, працівники. Багато з них потаємно відвідують вбогих чи допомагають у вільний час в церквах чи десь інде. Однак є певні люди, які не є настільки святими, і ці випадки викликають шум, оскільки одне падаюче дерево здіймає більше шуму, ніж увесь ліс, що росте. Мені боляче, коли такі речі відбуваються. Маємо одного монсеньйора (нунцій Скарано, старший бухгалтер Адміністрації майна Апостольської Столиці), котрий перебуває у в’язниці. Його посадили в тюрму, не тому, що він був схожий на блаженну Імельду (аргентинський вираз, що означає, що він не був святим – ред.), думаю, тут Курія трохи перебрала. Курія потребує вірних людей, які сумлінно виконуватимуть свою роботу. Чи є якась опозиція, я наразі не бачив. Це правда, що наразі я не зробив дуже багато, однак я знайшов допомогу; я знайшов кілька вірних людей. Мені подобаються люди, які кажуть мені, коли не погоджуються зі мною в чомусь. Саме такі люди є справді вірними. А є й такі, що кажуть, що погоджуються з тобою, однак за спиною говорять протилежне. Але таких в Курії я ще не зустрічав.

Чому під час подорожі до Бразилії Папа Франциск не казав нічого про аборти і одностатеві зв’язки

Церква вже висловила свою думку щодо цих питань, і її позиція зрозуміла, а під подорожі до Бразилії мені необхідно було говорити в спосіб позитивний. 

Праця єпископа і Папи

Бути єпископом чудово. Однак коли хтось намагається ним стати, то це проблема і не дуже добра річ. Завжди існує ризик, що єпископ може вважати себе вищим від інших; він може почуватися наче принц. Однак праця єпископа прекрасна: він має завдання провадити вірних, бути серед них і за ними. Як єпископ Буенос-Айреса, я був щасливий. Я був дуже щасливий. Я також щасливий, що тепер я – Папа. Коли Господь ставить тебе кудись і ти погоджуєшся робити те, що Він тебе просить, то почуваєшся щасливим.

Про майбутні подорожі

Наразі нічого точно не вирішено. Я надіюсь, що зможу відвідати моїх італійських родичів в П’ємонті. Я хотів би відправитись туди літаком лише на один день. Патріарх Варфоломій запросив мене до Єрусалиму на відзначення 50-ої річниці зустрічі там Павла VI з Патріархом Афінагором. Я також отримав запрошення від уряду Ізраїля і Палестинської Автономії. До Латинської Америки я наразі не поїду, зрештою, я щойно повертаюсь звідти. Аргентина може наразі почекати. Я мушу відвідати Азію, оскільки Бенедикт XVI не мав такої нагоди. 30 листопада я планував відвідати Константинополь на урочистість Св. Андрія, однак мій графік не дозволить цього. Маю також запрошення до Фатіми.

 Папа коментує «Я відчуваю себе як в клітці»

Якби ви лише знали скільки разів я хотів пройтися вулицями Риму! Я так це любив. Я був «вуличним священиком». Проте ватиканська поліція до мене дуже добра, дала мені трохи більше свободи.

Питання безпеки у Бразилії

Незважаючи на усі розмови про брак безпеки в Ріо, за весь тиждень на ВДМ не було жодного надзвичайного випадку. Все проходило невимушено. Менше охорони давало мені можливість  підійти ближче до людей. Я хотів довіряти людям. Звичайно, був ризик, що серед них міг стояти якийсь навіжений, але Господь теж був там. Я не хотів броньованого автомобіля, бо не треба захищати єпископа від його народу. Я надаю перевагу безумству цієї близькості. Так добре для всіх.

Про Рух Харизматичної Онови

Наприкінці 70-их – початку 80-их я не міг на них дивитись. Одного разу я сказав, що вони, мабуть, переплутали літургійну відправу з уроками самби! Але потім я ближче з ними познайомився і змінив свою думку. Я побачив ту працю, яку вони роблять, і щороку відправляв для них Літургію в Буенос-Айресі. Я вважаю, що рухи є необхідними; вони є даром Святого Духа. Церква – вільна; Святий Дух робить те, що хоче. 

 Про спеціальні облаштування, які зазвичай роблять для папських перельотів

Для мене на цьому літаку нічого спеціального не облаштовували; ліжка тут немає. Я попереджав, що не потребую цього.

Про роль жінок у Церкві

Церква без жінок схожа на Колегію Апостолів без Марії. Роль жінок віддзеркалює роль Діви Марії. А Діва Марія є найважливішою серед апостолів. Церква є жіночого роду, бо вона є нареченою і матір’ю. Церкву неможливо розуміти без жінок, які служать Їй. Ось приклад, не пов’язаний із Церквою: я вважаю парагвайських жінок славетними людськими своріннями. Після війни (війни між Парагваєм і Бразилією у 1864-1870 – ред.) було вісім жінок на одного чоловіка. І вони вирішили народжувати дітей, рятувати свою батьківщину, культуру і віру. Саме так слід розуміти жінок у Церкві. Ми ще досі не маємо теології жінок. Ще маємо її створити. Церква обговорювала питання рукоположення жінок і прийняла негативне рішення. Іван Павло ІІ дав чітку відповідь, що для цього питання двері зачинені. Але не забуваймо, що Марія важливіша, ніж єпископи і апостоли, тому жінки у Церкві важливіші, ніж єпископи і священики.

Про відносини з Бенедиктом  XVI

Останнього разу, коли у Ватикані було двоє чи троє пап, вони не спілкувались між собою, а просто боролись за те, хто з них справжній папа. Я глибоко турбуюсь про Бенедикта XVI, він – Божий чоловік, покірна людина, людина молитви. Я був дуже щасливий, коли його обрали Папою, а потім він вирішив піти у відставку… Тепер він живе у Ватикані. Хтось запитував мене: чи він не стоїть в мене на дорозі? чи не є він перешкодою? Ні, в мене таке враження, що зі мною живе мудрий дідусь. В родині дідуся поважають і слухають. Бенедикт XVI не втручається. Для мене він як дідусь, як батько. Якщо в мене якісь проблеми, я можу піти і поговорити з ним, як я зробив у випадку важливої справи Ватілікс… Коли 28 лютого він зустрівся з кардиналами, щоб попрощатись, він сказав: серед вас є новий Папа, і йому я присягаю безумовний послух. Він – надзвичайна людина!

Про уділення Таїнств поновноодруженим і розлученим

Це постійне питання. Думаю, настав час проявити милосердя. Часи змінились, і перед Церквою постало багато проблем, частково через негативні свідчення певних священиків. Клерикалізм наніс багато ран, і ці рани потрібно зцілювати милосердям. Церква є матір’ю, і в Церкві ми маємо бути милосердними до усіх. Ми не повинні чекати, поки зранені прийдуть до нас, ми маємо виходити і шукати їх. Я вважаю, що настав час для милосердя, як передбачав Іван Павло ІІ, встановлюючи Свято Божого Милосердя. Розлучені можуть причащатися, але не можуть ті, хто розлучився і знову одружився. Коли на початку жовтня збереться комісія з восьми кардиналів, ми будемо обговорювати ці питання. Церква уважно досліджує пастирські ініціативи щодо подружжя. Мій попередник в Буенос-Айресі, кардинал Кваррасіно говорив: «Я вважаю, що половина сьогоднішніх шлюбів є неважні, бо люди одружуються, не усвідомлюючи, що це назавжди. Вони роблять це через соціальну вигоду і т.д…» Питання неважності подружжя потрібно також добре дослідити.

 Я досі відчуваю себе єзуїтом

Єзуїти повинні бути послушними Папі, але якщо Папа – єзуїт, то кому він має бути послушний? Своєму генеральному настоятелю? В духовному плані я почуваю себе єзуїтом; я вважаю себе єзуїтом, і думаю як єзуїт.

 Про добре і погане за останні місяці

Однією з добрих речей була зустріч є італійськими єпископами. Подорож на Лампедузу була болючим, але добрим досвідом. Мені боляче думати про людей, які померли до того, як досягли берега і стали жертвами глобальної соціально-економічної системи.  А найгірше, що сталося зі мною – це попереково крижовий радикуліт, який я отримав в перший місяць понтифікату через крісло, в якому я сидів на аудієнціях. Мені було дуже боляче, я б нікому такого не побажав! Я був здивований, скільки добрих людей живе у Ватикані.

Скандал Ватілікс

Коли я приїхав до Кастель Гандольфо відвідати Бенедикта  XVI, на одному зі столів я побачив коробку з конвертом на ній. Бенедикт XVI сказав, що в коробці містяться усі свідчення, зібрані комісією з трьох кардиналів, що розглядала скандал Ватілікс, а в конверті були її висновки. Бенедикт XVI знав все це напамʼять. Це велика проблема, але мене вона не лякає!

 Православні Церкви

Православні Церкви зберегли дуже красиву літургію. Ми трохи втратили відчуття значення поклоніння. Вони поклоняються Богові і співають про це; для них час – нематеріальний. Одного дня ми говорили про Західну Європу і вони сказали, що «ex Oriente lux», а «ex Occidente luxus», що означає, що зі Сходу виходить світло, а із Заходу – споживацтво і багатство, що наносять багато шкоди. Православні Церкви зберігають Божу красу, яка є в центрі усього. Читаючи Достоєвського, можна дійсно відчути російський і східний дух. Ми дійсно потребуємо цього свіжого подиху, цього світла зі Сходу.

 Про канонізацію Івана ХХІІІ і Івана Павла ІІ

Іван ХХІІІ нагадує сільського священика, який любить кожного свого вірного, і він продовжував бути таким, коли став єпископом і нунцієм. Згадайте лише усі фальшиві свідоцтва про Хрещення, які він видав, щоб врятувати євреїв, коли був у Туреччині. Він мав прекрасне почуття гумору. Коли він був Нунцієм, у Ватикані були такі, хто не любив його, і коли він приїжджав до Риму, то змушували його довго чекати. Він жодного разу не скаржився; він відмовляв вервицю і молився часослов. Він був ніжною людиною. За двадцять днів до смерті  Івана ХХІІІ, до нього прийшов монс. Агостіно Касаролі, щоб розповісти про свою місію в одній із східних країн – Чехословаччина чи Угорщина, я вже не пам’ятаю. Перед відходом Папа запитав його: «Чи Ви ще відвідуєте молодь у в’язниці?» Касаролі сказав, що так. «Ніколи не покидайте їх!». Це він сказав дипломату, який прийшов розповісти про свою місію. Іван ХХІІІ є і був великою людиною. Він скликав ІІ Ватиканський собор. Пій ХІІ планував це зробити, однак час був невідповідний. Іван ХХІІІ не думав про те, чи час відповідний, він слідував за Святим Духом. Іван Павло ІІ є одним із найбільших місіонерів Церкви, Він ішов і відчував цей палаючий вогонь; він був схожий на св. Павла. Тому я вважаю його великою людиною. Одночасна їх канонізація є посланням до Церкви: вони – великі чоловіки… Спочатку дата канонізації була призначена на 8 грудня, однак всі, хто не зможе собі дозволити авіапереліт, будуть змушені їхати на автобусах, а в грудні дороги слизькі. Тому мусимо придумати іншу дату. Можемо зробити це на урочистість Христа Царя цього року, хоча це може бути трошки складно і зашвидко, оскільки консисторія для канонізацій відбудеться 30 вересня. Іншою можливою датою є неділя Божого Милосердя наступного року.

Звинувачення проти прелата Рікки з Інституту Релігійних Справ

У випадку монс. Рікки (високопосадовця ІРС, котрого відразу після призначення звинуватили у "скандальній поведінці" 13 років тому, коли він працював в Нунціатурі Парагваю – ред.) я діяв у відповідності до Канонічного Права і наказав провести розслідування. Жодне із звинувачень проти нього не було підтверджене. Ми нічого не знайшли! В Церкві ми часто зустрічаємося з тим, що люди намагаються відкопати гріхи, які людина вчинила в молодості, а потім прагнуть опублікувати їх. Не йдеться про злочини чи порушення, як у випадку сексуальних зловживань дітьми, що є цілком іншим питанням, йдеться про гріхи. Якщо мирянин, священик чи монах вчиняють гріх, а потім каються з нього і сповідаються, Господь прощає і забуває. І ми не маємо права не забути, бо тоді наражаємося на небезпеку, що і Господь не забуде наших гріхів. Я часто згадую св. Петра, який вчинив найбільший з усіх гріхів – він відрікся Ісуса. Але саме його Ісус призначим Папою. Однак, я повторю: проти монс. Рікки ми не знайшли жодного доказу.

Про гей-лобі

Так багато пишуть про гей-лобі. У Ватикані я ще не зустрічав нікого, в кого на посвідчені би писало «гей». Існує відмінність між тим, щоб бути геєм, бути схильним до цього і лобіюванням. Лобіювання – це не добре. Якщо гомосексуаліст щиро шукає Бога, то хто я такий, щоб його судити? Катехизм Католицької Церкви навчає, що гомосексуалістів не слід дискримінувати; їх потрібно приймати. Проблемою не є сама схильність, проблемою є лобіювання і це стосується всякого роду лобіювання: бізнес, політичного чи масонського лобі.

За матеріалами vaticaninsider


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць