Синод Франциска не навчився нічого від синодів східних Церков – вважає Сандро Маджістер, вказуючи на спротив одного із греко-католицьких єпископів проти порядку денного «синодальності», який поширює чинний Папа.

Відомий ватиканіст посилається на слова Франциска, які він сказав, повертаючись із Монголії: «Синод не є моїм винаходом. Це Павло VI на завершення Собору зрозумів, що західна Церква втратила синодальність, в той час як східна її віднайшла».

Як зазначає Маджістер, це цілком фальшива аргументація, якщо подивимось на те, як фактично функціонує Церква на сході. Автор наводить свідчення єпископа Мануеля Ніна, який, як апостольський екзарх для католиків візантійського обряду в Греції з осідком в Афінах, має взяти участь у Синоді.

«Якщо по суті Захід розуміє синодальність як місце чи момент, в якому усі, миряни і духовенство, спільно діють, щоб дійти до якогось церковного, доктринального, канонічного чи дисциплінарного рішення, яким би воно не було, зрозуміло, що така синодальність на Сході не існує», - наголошує єпископ Нін.

Єрарх напряму стверджує, що папське розуміння т.зв. синодальності є «непорозумінням», оскільки така синодальність ніколи не існувала в Церкві, також і на сході. Він визнає, що східні єпископи зустрічаються на синодах, але ця синодальність не має нічого спільного із моделлю «новочасної парламентської республіки, в якій кожен може сказати усе і говорити про все».

«Життя християнських церков ніколи не було формою демократії, в якій усі вирішують про все, опираючись на принцип більшості»,- додає єпископ Нін.

Цей виток розвиває ватиканіст Сандро Маджістер, пишучи: «Звичайно, що Папа Франциск багаторазово наполягав, що «Синод не є парламентом», а тим більше «телепрограмою, в які говорять про усе». Однак водночас він розширив участь в Синоді не лише для осіб, що посідають владу єпископа, але і на священників, монахів і мирян, чоловіків і жінок, відповідно до переважно горизонтальної інтерпретації грецького слова «Синод», яке розуміють як «спільне коріння».

Тим часом, Маджістер вказує, покликаючись на єпископа Ніна, що «Синод» - це не «ходіння разом з усіма», але «ходіння усіх разом з Христом». У «синодальних» середовищах бачимо, однак, щоразу більше прикладів священників, які навіть не говорять про Христа і Його науку, але посилаються на невизначену дію Святого Духа, розуміючи синодальність як «розмова в Дусі», навіть якщо ця розмова поведе до результатів, суперечних із навчанням Христа, що з перспективи логіки є неможливим, але однак це не стримує співців синодальності від переходу до все більших суперечностей».