Вас може здивувати, яким насправді був Ісус

Якби ми змогли подорожувати в часі і відправитись в 30 р н.е. та зустріти Ісуса, коли Він виконував своє публічне служіння, то могли би бути досить здивованими тим, що б побачили. Варто підняти цю тему, бо більшість з нас звикли до більш сучасного і західного опису Христа.

На більшості зображень Ісуса малюють як світлошкірого, худорлявого чоловіка з довгим, прямим волоссям і невеликою бородою. Такого типу фізичне зображення Ісуса започаткували досить давно, воно набрало популярності в епоху Ренесансу і дійшло до наших днів. Однак не будемо тут зачіпати зовнішній вигляд Ісуса, а поговоримо про інше.

Манери. Більшість уявляють собі Ісуса як доброго, ніжного, м’ягкослівного (окрім розмов з поганими людьми, типу фарисеї) і «люблячого» в сучасному значенні. В основному серед Його зображень переважають ті, де Він приймає дітей, є Добрим Пастирем, говорить про польові лілії і прощає жінці, спійманій на перелюбі (але не в тій частині, коли Він каже їй перестати грішити). Багато сучасних людей по замовчуванню вважають Ісуса таким і навіть наполягають на цьому замість того, щоб проконсультуватись з повним текстом Писання. Для багатьох ці зображення є більш значимими, ніж Святе Письмо, незважаючи на те, яким би об’ємним цей текст не був.

І таким чином, якщо Церква чи священик, чи будь-який християнин говорить щось, що є «важким» для сучасних вух, багато хто докорить їм, що Ісус є любов і ніколи б так не сказав. Кілька років тому я відвідував одну жінку на парафії, і після того як я завершив проповідь про пекло і потребу готуватись до суду, ця жінка сказала мені: «У Ваших сьогоднішніх словах я не почула Ісуса». Я відповів, що цитував Самого Ісуса (читання цієї неділі було про вузький шлях, що веде до спасіння, і широкий шлях, що веде до пекла). Вона ні на хвилину не схвилювалась, а просто відповіла: «Я знаю, що Він ніколи такого не казав». Її особистий образ Ісуса взяв верх навіть над текстом Біблії. І сьогодні це дуже поширено.

Саме тому я вважаю, що справжній Ісус, такий, який описаний в Писанні, здивував би багатьох сучасних людей.

Несподіванка №1: Його фізична сила і витривалість

Достатньо просто подивитись на карту і побачити розмір та різноманітність рельєфу, по якому зазвичай ходили Ісус, Його родичі і апостоли. Кожного року Ісус пішки ходив близько 112 км на південь до Єрусалиму і назад. Кожного дня Він ходив по усій Галилеї, а також 60 км на північ (Тир, Сидон, Кесарія Филипова). Рельєф на цій території дуже важкий, горбистий (навіть гірський), а земля перемінюється з родючої на пустелю всього за кілька кілометрів.

Ісус піднімався на гори навколо Галилейського моря, в т.ч. на гору Тавор. Він, Його родичі і послідовники часто вирушали в далекі подорожі на багато днів. Ці подорожі могли бути небезпечними, бо розбійники і злочинці полювали в очікуванні на зручний для нападу момент. Наявність місця для нічлігу було важко передбачити, тому багато ночей доводилось проводити під відкритим небом.

У своїй останній подорожі до Єрусалиму Ісус обрав шлях пустелею, який вів через Єрихон. Це звивиста пустеля, що піднімається більше, ніж 240 м над рівнем моря. Підйом до Єрусалиму (вище 760 м над рівнем моря) становив більше 900 м догори. Незважаючи на цю важку дорогу, Він вже того ж вечора був гостем в домі Марти і Марії, де Марія намастила Його дорогим нардом.

Більшості сучасників така витривалість і сила незнайомі. Більшість з нас втомлюються від найменшого пагорбу; сама думка про те, щоб пройти пішки 112 км, здається нам неможливою. Ті, хто сьогодні відвідують Святу Землю і проходять шляхом Ісуса, зазвичай роблять це в автобусах з кондиціонером і скаржаться на круті пагорби, якими потрібно піднятись пішки до Назарету, Ейн Карем і Єрусалиму.

Люди, які жили в ті часи, не були такими худорлявими, як їх часто зображають сучасні художники. Це не означає, що вони були особливо мускулистими, однак були звичними до важкої фізичної праці, довгих походів і до тих труднощів, які зараз би збентежили багатьох з нас.

Несподіванка №2: Він проповідував голосно і вимогливо

В ті часи не було мікрофонів чи підсилювачів звуку. Проповідники того часу не могли говорити ніжним і спокійним голосом. Вони мусіли кричати те, що хотіли сказати. Міські глашатаї (крикуни) тому так і називались. Навіть всередині приміщення необхідно було говорити в підвищеному тоні, бо переповнені кімнати заглушають звук.

Ісус часто проповідував надворі, часами перед тисячним натовпом. Ще раз уявіть Його витривалість і що такі проповіді були швидше криком, а не звичною розповіддю чи умовлянням. Для нас, котрі впродовж останніх сотні років звикли до розповідного типу проповідей, це виглядало б дуже дивно.

Кілька років тому я виступав з промовою на тему Таїнства подружжя перед великою аудиторією, зібраною у храмі. З певних причин мікрофон не працював. В мене гучний голос, однак, щоб мене почули в такому великому приміщенні, мені довелось майже кричати. Я намагався пом’якшити свою промову, вставляючи гумористичні нотки, але близько половини аудиторії вважали, що я був злий або суворий (відповідно до опитування, проведеного опісля). Я безумовно не був злий, і хоч традиційний шлюб є викликом для сучасних понять, наголос я робив на тому, що благодать сприяє вірності і прощенню, що є необхідним для любові на все життя.

Ще одним несподіваним моментом Ісусового проповідування є те, що він проповідував, сидячи. Святе Письмо підтверджує це в багатьох місцях. Усі древні равини проповідували, сидячи, – це був знак авторитету.

Несподіванка №3: Його безкомпромісність

Ісус поводив себе як пророк, а пророки ніколи не пом’якшували слів, не йшли на компроміс чи були нерішучими. Будь-який аналіз справжнього послання Ісуса (не вибіркова і фільтрована сучасна версія) показує, що він ставив відверті, безкомпромісні вимоги до кожного, хто хотів бути Його учнем. Ми повинні покаятись і вірити в Його Євангеліє. Ми повинні чітко прийняти, що Він – єдине світло, єдина істина і єдиний Син Отця. Ми повинні любити Його більше, ніж будь-кого і будь-що. Це стосується нашої сім’ї, а також усіх найнеобхідніших речей для нашого фізичного виживання, кар’єри і засобів для існування. Якщо нам це не вдається, тоді ми не достойні Його. Ми повинні щодня піднімати свій хрест. Ми маємо хотіти терпіти, навіть до смерті, заради Нього і того, що Він навчає. Не достатньо просто любити своїх ближніх; ми повинні любити і своїх ворогів. Не достатньо просто уникати перелюбу; ми повинні мати сексуальну чистоту, яка виключає всілякі форми сексуальної активності поза межами біблійного шлюбу, навіть нечисті думки. Ми повинні прощати тим, хто зробив нам боляче, бо в іншому випадку Отець не простить нам.

Знову і знову, справжній Ісус застерігав про пекло і необхідність бути тверезими та всерйоз ставитись до суду. Ісус не був якимось злим проповідником. Ісус, який любить нас, попереджав, що буде багато таких, які не зможуть чи не захочуть увійти в Небеса на Його умовах; невелика кількість обере вузький шлях хреста. Не всі, хто скаже «Господи! Господи!» увійдуть в Царство небесне, а лише ті, хто чинитиме волю Отця. Багато почують від Нього: «Я вас не знаю. Не знаю звідки ви. Відійдіть від Мене».

Не існує компромісу, немає третього шляху. Ми не можемо служити двом панам, Богу і мамоні. Друг світу – ворог Бога. Він сказав, що той, хто кладе руку на плуг і озирається назад, не достойний Божого царства. На наші вибачення і прохання дати трохи часу, щоб «поскладати все на свої місця», Він може сказати: «Дозвольте мертвим ховати своїх мертвих, а ви ідіть і проголошуйте Царство!».

В основній течії Ісусового проповідування мало що можна назвати ніжним чи м’яким. Хоча Він запрошував учнів побачити в Ньому справжнього пастиря, Того, Хто по-справжньому любить наші душі, Котрий може дати нам справжній Хліб, якого ми прагнемо, і життєдайної води, щоб втамувати нашу спрагу; Він хоче, щоб ми несли свій хрест, а не розлягались на дивані. Ісус зцілив багатьох, однак Він наголошував на необхідності віри, яка має бути активною перед тим, як творити чудеса.

Ісусовий план для нас включає глибокий парадокс; Він ставить виклик перед кожним з наших очікувань. Він не вибачається за те, що образив наші уявлення. Він сказав, що якщо хтось посоромиться Його і Його вчення, того й Він посоромиться в Судний День. Не буде жодного компромісу з розумом світу.

Усе це, хоча й чітко і послідовно записано в Біблії, часто через невигідність забувається. Більшість сучасних людей надають перевагу нюансам або/і евфемізмам; вони воліють чути голос, який пропонує і запрошує. Але Ісус, як і пророки того часу, поєднував пекучий суд світських шляхів з безкомпромісною наполегливістю, щоб ми обрали одну зі сторін.

Несподіванка №4: Його наполегливість

Ісус мав таку рішучість і визначеність, яку багато з нас би потрактували як свого роду неподатливість. Ми любимо обговорення; ми тішимось співпрацею і роботою в команді.

Ісус сюди аж ніяк не підходить. Він чітко знав, що хоче зробити. Він посилав перед Собою посланців у кожне місто і село. Він не приймав поправок від тих, хто заперечував Його плану чи тому, що Він їв з грішниками. Коли натовп заперечив Ісусовому вченню (як наприклад, Його вчення про Євхаристію в Капернаумі), Він не передумав щодо своїх слів і не пішов шукати PR-фірму, яка б покращила Його імідж. Він не запроваджував фокусну групу, яка б тестувала Його слова і ідеї. Ні, Ісус подвоював ставку, а тоді запитував учнів, чи вони збираються Його покинути. Він мав нагальну місію звіщати істину, а не вести навколо неї дебати з критиками.

Ісус швидко і терміново виконував Своє завдання. Він сказав Своїм учням, що повинен працювати, поки ще день, бо наближалась темрява, коли праця припиниться. Перед Його останньою подорожжю до Єрусалиму, сказано, що Ісус «постановив пуститися в дорогу», цей вираз передає тверду рішучість. Він вирушив в дорогу, цілком розуміючи (і оголосив про це), що Він буде виданий в руки людей, помре і воскресне.

Ісусові апостоли відмовляли і затримували Його, дивуючись чому Він іде туди, знаючи, що провідники народу хочуть Його вбити. Коли Петро намагався відрадити Його, Ісус зі злістю повернувся до нього, кинув виклик його світському думанню і назвав його сатаною.

Ні, Ісус би не відвернувся. З одного боку, Він докоряв слабкій вірі апостолів, кажучи: «Доки я буду з вами та терпітиму вас?!» Він також застерігав: «Той, хто не збирає зі мною – розкидає».

Тож Ісус був наполегливий і нестримний. Водночас, Його апостоли коливались між стійкістю до небезпеки, що насувалась, відмовою і ухиленням. Неодноразово Святе Письмо вказує, що вони боялись питати Його ще щось.

Ісуса ніщо не зупиняло. Навіть під час Тайної Вечері, коли Він піднявся, щоб іти до Страстей, Ісус сказав: «Світ повинен знати, що я люблю Отця, і що Він мене послав. Уставайте ж, ідімо звідси».

Лише на короткий час (в саду) Ісус висловив найтонший сумнів. Однак швидко все врегулювалось: на усе, що хотів Отець, Він дав згоду. Ми були спасенні людським рішення божественної особи.

Для чого ця наполегливість? Для того, щоб спасти нас! «Що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов – на цю годину!» (Ів. 12,27).

Я переконаний, що ця наполегливість нас би здивувала. Нам набагато комфортніше з Ісусом, який ходив навколо, благословляючи народ, розповідаючи історії, і який тільки в самому кінці потрапив у біду. Важко придумати щось більш віддалене від історії, записаної в Святому Письмі. Знаючи наперед усе, що має відбутись, Ісус мужньо вирушив до Своєї мети і не дозволив би нічому зупинити Його чи звести зі шляху. Це була воля Його Отця, і тому Він був наполегливим.

Так, я підозрюю, що більшість з нас були б вражені, якби зустріли Ісуса в далекому 30-му році. Для тих, хто не засвоїв біблійний текст і замінив його на сучасний образ, який далекий від записаної істини, Ісус міг би здатись зарозумілим і навіть нетерпеливим. Вони б побачили як Ісус говорить відверто і прямо, як пророки. Чи було б в Ньому щось від того ніжного Ісуса, якому надають перевагу так багато людей? Звичайно, що було б, але не в такій надвеликій мірі, як більшість сучасників хоче бачити.

Мабуть, завершу, подавши слова Роса Дузета, котрий у своїй книзі «Погана релігія» підсумував:

Християнство – це парадоксальна релігія, оскільки юдей з Назарету є парадоксальною особою. Жодна постать в історії чи вигадці не містить стільки різноманіття, скільки новозавітній Ісус. Він – аскетик-целебс, якому подобається обідати з митарями і перемінювати на весіллі воду на вино. В один момент Він – апокаліптичний пророк, а в інший - обережний і розумний етик… Він обіцяє розділити чоловіка проти жінки, батьків проти дітей, а потім забороняє розлучення; Він спілкується з повіями, водночас засуджуючи навіть пожадливі думки… Він може бути борцем за рівноправність і за ієрархію, спокійний і нетерплячий, надзвичайно доброзичливий і надзвичайно осудливий. Він встановлює неможливі стандарти, а потім прощає найбільшим грішникам. Він благословляє миротворців, а потім обіцяє, що приніс не мир, а меч. Одної миті Він – надлюдина, іншої – плаче.

Як підтверджено на соборах ранньої Церкви і викладено у Символі віри, християнська ортодоксія завжди пишалась своєю вірністю усьому Ісусові … (де єресь каже якому саме) Обидвом, каже ортодоксія… Метою великих єресей, з однієї точки зору, завжди було витягнути із напружених євангельських розповідей більш відповідного, пристосованого і несуперечливого Ісуса.

О. Чарльз Поуп, Community in Mission

Переклад – “Католицький оглядач”