«Бути поруч» - дуже відповідально, тому що ми цим декларуємо свою позицію, за якою ми готові спілкуватися з усіма. Ми не обираємо тих, поруч кого ми можемо бути. В армії ми стараємося бути поруч всіх військових – віруючих і атеїстів, і тих, що заплуталися в своїй вірі.

Розповів о. Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму Петра і Павла у Львові.

«За всі ці роки я зустрічав багато військових, які мали своє відношення до Церкви, - продовжив він далі. – Насамперед, ми зустрічаємося із агресією до нас. Бо побутує думка, що якщо прийшов священик, то він одразу буде навертати, заставляти молитися». Саме служіння присутністю деколи є більшим за розмову. Зрештою, Папа Франциск сам казав, інколи, аби когось навернути потрібно менше говорити слів, а більше робити.

«По вчинках, люди, які нас не сприймають, починають нас розуміти. Це те що навертає людей і означає «бути поруч». Коли військові бачать, що ти є з ними що ти з ним йдеш 73 км, стрибаєш із парашута, сидиш в окопах, проходиш різні вишколи, просто є з ними, живеш їхнім життям, тоді вони розуміють, що ти є поруч не просто так. Коли в них виникає гостра потреба, то навіть атеїсти приходять до священика, бо бачать, що поруч із ними, крім нього, можливо, нікого немає», - підкреслив о. Степан.