«Битва титанів» - це екшин у стилі фентезі близько 50-річної давності на основі древньої грецької міфології. Від 2013-го чимало католиків відчули себе у своєрідному рімейку фільму 1970-их.

Кардинал Герхард Мюллер, колишній префект Конгрегації доктрини віри, є гігантом у кількох значеннях цього слова. Кардинал Віктор Фернандес (не такий) був покликаний Папою Франциском зайняти його місце. Загалом відомо, що так як Мюллер був прелатом, характерним для понтифікату Папи Бенедикта XVI, який зберігся до теперішніх часів, так і Фернандес є першим префектом, якого повністю вважають людиною Папи Франциска.

Ці двоє чоловіків тепер вийшли на Синодальну арену, озброєні конфліктними теологічними баченнями: один, як лазер, зосереджений на божественному об’явленні, непомильності Святого Письма та Апостольської Традиції; а інший – закутаний у «поточний магістеріум» Папи Франциска та налаштований на те, щоб наша думка «була перемінена цим критерієм», особливо у справах моральної і пасторальної теології, пише Catholic Herald.

У своєму першому інтерв’ю після того, як зайняв нову роль префекта, тоді ще Архиєпископ Фернандес заявив, що Папа не лише має обов’язок охороняти і зберігати «статичний» депозит віри, але і другу, унікальну харизму (до того часу невідому), дану лише Петрові і його наступникам, яка є «живим і активним даром…що діє в особі Святішого Отця».

«Я не маю цієї харизми, ані Ви, ані кардинал Берк. Сьогодні лише Папа Франциск її має», - сказав кардинал Фернандес Едварду Пентіну. «І якщо Ви скажете мені, що певні єпископи мають особливий дар Святого Духа судити доктрину Святішого Отця, то ми ввійдемо у порочне коло (де кожен може заявляти, що володіє істинною доктриною) і це буде єресь і схизма».

Виглядає на те, що Фернандес вірить, що поки депозит віри залишається незмінним, розуміння його Церквою може входити у радикально відмінні, навіть суперечливі фази. «Сьогодні Церква засуджує тортури, рабство та смертну кару, але так чітко не було в інші століття. Догми були необхідними, бо перед ними були питання, які не були чітко зрозумілими», - каже він.

Фернандес постійно зберігає відкритість на благословення одностатевих союзів, допоки ці союзи не плутають із подружжям, яке «на цей момент» Церква розуміє як «нерозривний союз між чоловіком і жінкою, які, у своїй відмінності, є природно відкриті давати життя».

Через кілька днів після того як Папа Франциск призначив Фернандеса, кардинал Мюллер, який описав жовтневий Синод як «великий час маніпуляцій», підтвердив, що Конгрегація доктрини віри зберігає файл, в якому висловлено стурбованість правовірністю його наступника. Мюллер, здається, менш впевнений, що буде неможливо досягнути негативного вердикту щодо доктрини правлячого понтифіка.

Папа Інокентій ІІІ сказав відомий вислів: «Лише з огляду на гріх, вчинений проти віри, мене може судити Церква». Кількох попередніх пап піддали цензурі за їхню ненормальну доктринальну позицію або ж відмовлялись від думок, яких вони навчали як папи. Папу Гонорія І навіть піддали анатемі три екуменічні собори і його наступники.

Для Мюллера, виключити можливість помилковості папи навіть у сферах поза рамками непомильності, означало б божествити папу і перемінити папство на опудало протестантської апологетики. «Формальний авторитет Папи не можна відокремлювати від змістовного зв’язку із Святим Писанням, Апостольською Традицією та догматичними рішеннями Учительського Уряду, що йому передував»,- сказав він нещодавно. «В іншому випадку, так як Лютер неправильно розумів папство, він би поставив себе на місце Бога, Який є єдиним автором Своєї об’явленої істини, замість просто вірно свідчити, в авторитеті Христа, об’явлену віру в нескорочений і непідробний спосіб, та автентично представляючи її Церкві».

Благословення гомосексуальних пар було б, на думку Мюллера, переходом доктринального Рубікону та підірвало б позицію правлячого понтифіка. «Благословляти аморальну поведінку осіб однієї статі чи протилежної є прямою суперечністю Божому слову і Його волі; це глибоко грішне богохульство», - сказав він. Якби Синод погодив благословення гомосексуальних пар, «кожен церковний посадовець би втратив свою владу, і жоден католик би не був більше зобов’язаний бути релігійно послушним єретичному чи схизматичному єпископу.

Таким чином, вірні стають свідками олімпійської боротьби між двома протилежними теологічними баченнями: одне – коли чорне стає білим, якщо так скаже Папа; а друге – в якому, за словами І Ватиканського собору, «Святий Дух був обіцяний наступникам Петра не для того, щоб вони могли, його об’явленням, оповіщати якусь нову доктрину, але, з його допомогою, могли релігійно охороняти і вірно роз’яснювати об’явлення та депозит віри, переданий Апостолами».