Чого рання Церква може навчити нас про коронавірус
  • Пон, 16/03/2020 - 22:35

Рання Церква пережила чуму, епідемії й масову істерію. Фактично, згідно як християнських, так і нехристиянських джерел, одним з найголовніших каталізаторів бурхливого зростання Церкви в ранній період було те, як християни переносили хвороби, страждання і смерть. Настрій Церкви надавав такий сильний вплив на римське суспільство, що навіть римські імператори-язичники скаржилися язичницьким священникам на зменшення числа їх послідовників, закликаючи їх активізувати свою діяльність.

Так що ж християни робили по-іншому, що так вразило Римську Імперію? І чому рання церква може навчити нас в світлі коронавірусу?

НЕХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ

З 249 по 262 роки н.е. західна цивілізація була спустошена в результаті однієї з найбільш смертельних пандемій в її історії. Хоча точна причина чуми залишається нез’ясованою, стверджується, що місто Рим втрачав приблизно по 5 тисяч осіб в день в розпал спалаху. Один з очевидців, єпископ олександрійський Діонісій писав, що, хоча чума не робила різниці між християнами й нехристиянами, «повнота її впливу припала на нехристиян». Відзначаючи різницю між реакцією християн і нехристиян на чуму, він говорить про нехристиян в Олександрії:

«ПРИ ПЕРШІЙ ПОЯВІ ХВОРОБИ ВОНИ ВІДШТОВХУВАЛИ ТИХ ХТО СТРАЖДАЛИ І ТІКАЛИ ВІД СВОЇХ РІДНИХ, КИДАЮЧИ ЇХ ПОМИРАТИ НА ДОРОГАХ І СТАВЛЯЧИСЬ ДО НЕ ПОХОВАНИХ ТРУПІВ, ЯК ДО СМІТТЯ, ТИМ САМИМ СПОДІВАЮЧИСЬ ЗАПОБІГТИ ПОШИРЕННЮ І ЗАРАЖЕННЮ СМЕРТЕЛЬНОЮ ХВОРОБОЮ; АЛЕ НАВІТЬ КОЛИ ВОНИ РОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ, УНИКНУТИ ХВОРОБИ  БУЛО ВАЖКО».

Це твердження підтверджують і нехристиянські джерела. Через століття імператор Юліан спробував приборкати зростання християнства після чуми, очоливши кампанію по організації язичницької благодійності, яка копіювала роботу християн в цій сфері. У своєму листі 362 року н.е. Юліан скаржився на те, що елліністи повинні рівнятися до християн в чесноті, називаючи причиною недавнього зростання християнства «благодійність незнайомцям, турботу про могили мертвих і удавану святість їхнього життя». В іншому місці він писав: «Це ганьба, що нечестиві галілеяни [християни] підтримують не тільки свої будинки, а й наші».

Хоча Юліан ставив під сумнів мотиви християн, його сором за елліністичні благодійні організації підтверджує, що зусилля язичників в цілому не відповідали християнським стандартам служіння бідним і хворим, особливо під час епідемій. Згідно Родні Старка в його книзі «The Rise of Christianity», «попри те, що [Юліан] закликав язичницьких священників повторювати ці християнські практики, не було практично ніякої реакції, тому що у них не було ніякої доктринальної основи й традиційної практики, на які вони могли б спиратися».

ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА ЕПІДЕМІЮ

Якщо нехристиянська відповідь на чуму характеризувався самозахистом, самозбереження й униканням хворих за будь-яку ціну, християнська відповідь була протилежною. Згідно З Діонісієм, чума стала «навчанням і перевіркою» для християн. У детальному описі реакції християн на чуму в Олександрії, він пише про те, як «кращі з них» чесно служили хворим, поки самі не підхопили хворобу і не померли:

«БАГАТО ХТО З НАШИХ БРАТІВ-ХРИСТИЯН ПРОЯВИЛИ БЕЗМЕЖНУ ЛЮБОВ І ВІРНІСТЬ, АБСОЛЮТНО НЕ ШКОДУЮЧИ СЕБЕ І ДУМАЮЧИ ТІЛЬКИ ОДИН ПРО ОДНОГО. НЕ ЗВЕРТАЮЧИ УВАГИ НА НЕБЕЗПЕКУ, ВОНИ ВЗЯЛИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХВОРИХ, ПІКЛУЮЧИСЬ ПРО КОЖНУ ЇХНЮ ПОТРЕБУ ЩОБ ЇМ СЛУЖИТИ У ХРИСТІ, І РАЗОМ З НИМИ ЙШЛИ ЩАСЛИВИМИ З ЦЬОГО ЖИТТЯ, БЕРУЧИ НА СЕБЕ ХВОРОБУ СВОЇХ БЛИЗЬКИХ І З РАДІСТЮ ПРИЙМАЮЧИ ЇХНЮ БІЛЬ».

Також в біографії єпископа Кипріяна Карфагенського, написаної дияконом Понтієм, йдеться про те, як єпископ нагадував віруючим про служіння не тільки братам-християнам, але і нехристиянам під час чуми:

«НЕМАЄ НІЧОГО УНІКАЛЬНОГО В ТУРБОТІ ПРО СВОЇХ ВЛАСНИХ ЛЮДЕЙ З НАЛЕЖНОЮ ЛЮБОВ’Ю І ТУРБОТОЮ, АЛЕ ДОСКОНАЛИМ МОЖЕ СТАТИ ТОЙ, ХТО БУДЕ РОБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ЯЗИЧНИКИ І МИТАРІ; ХТО БУДЕ ПЕРЕМАГАТИ ЗЛО ДОБРОМ І ПРАКТИКУВАТИ МИЛОСЕРДНУ ДОБРОТУ, ПОДІБНУ БОЖОЇ; ХТО БУДЕ ЛЮБИТИ Й СВОЇХ ВОРОГІВ … ТОМУ ЩО ДОБРО ПОТРІБНО РОБИТИ ВСІМ ЛЮДЯМ, А НЕ ТІЛЬКИ СВОЇМ ПО ВІРІ».

ВПЛИВ ЦЬОГО СЛУЖІННЯ БУЛО ДВОЯКЕ:

(1) християнське пожертвування собою заради своїх одновірців приголомшило світ, коли люди побачили таку любов всередині громади, якої не бачили раніше (Ів. 13:35).

(2) християнське пожертвування собою заради нехристиян призвело до експоненціального росту церкви, оскільки ті, що вижили нехристияни, які отримали допомогу від своїх сусідів-християн, масово наверталися до віри в Ісуса.

ХРИСТИЯНСЬКА РЕАКЦІЯ НА КОРОНАВІРУС

Продовжуючи думати про те, як нам реагувати на коронавірус, зверніть увагу на те, як нехристияни в Римській імперії робили акцент на самозбереженні, в той час, як рання Церква підкреслювала безстрашне і жертовне служіння. У той час, як нехристияни втікали від епідемій і кидали своїх хворих близьких, тому що боялися невідомого, християни йшли прямо в епідемію і служили як християнам, так і нехристиянам, розглядаючи своє власне страждання як можливість поширювати Євангеліє і являти любов Христову.

Як же нам практично втілити цю позицію, опинившись віч-на-віч з вірусом COVID-19, відрізняючи себе від світу в тому, як ми реагуємо на зростаючу епідемію? Можливо, ми почнемо протидіяти страху, який веде до паніки в різних сферах суспільства – практикуючи мир і спокій. Можливо, якщо ми живемо в США, ми вирішимо протегувати місцевим азіатсько-американським ресторанам і бізнесу, який інші американці зараз уникають через засновані на страху стереотипи. Ми також повинні прагнути жертовно служити нашим близьким, завбачливо дотримуючись порад медиків, щоб допомогти сповільнити поширення інфекції. Замість свого власного здоров’я ми повинні віддавати пріоритет здоров’ю ширшого суспільства, особливо найбільш вразливих громадян, виявляючи обережність і не поширюючи страх, істерію і дезінформацію. Це може коштувати нам чогось: скасування поїздок або запланованих заходів, або навіть самокарантин, якщо ми вважаємо, що могли заразитися, але ми повинні прийняти це з радістю.

«Інші люди можуть думати, що не час для свята, – говорив Діонісій про епідемію в його дні. – [Однак] це далеко не час скорботи, але час неймовірної радості». Уточню, що Діонісій не прославляв смерть і страждання, супутні епідемії. Швидше він радів обставинам, які надавали можливість для перевірки нашої віри – щоб ми з усіх сил намагалися любити наших ближніх і служити їм, поширюючи Євангеліє надії, і словом, і ділом, під час великого страху.