Чому ми повинні слухати єпископа?
  • Чтв, 14/09/2023 - 12:15

Одне з визначень Церкви: апостольська. Що це насправді означає? Чому те, що говорять єпископи в науці, є таким важливим і чи справді ми завжди повинні з ними погоджуватися? В останній книзі відома журналістка Моніка Бялковська та о. Генрик Севериняк говорять про це.

 

Моніка Бялковська: Церква є апостольською. Що це означає? Хтось просто скаже: почалася з апостолів. Це цілком очевидна істина, щоб її прийняти потрібно лише трохи історичних знань, а не віри. Xому ми віримо в Церкву, яка є апостольською? Де цей момент не стільки знання, скільки віри?

О. Генрик Севериняк: Віра тут глибша і має набагато більше змісту, ніж просте знання історії. Ми віримо, перш за все, що ця апостольська діяльність є певним даром для Церкви. І цей дар виражається на трьох рівнях. Ми обдаровані апостольською основою. Церква будується на свідках, яких вибирає і посилає сам Ісус, а потім, протягом століть, посилаються інші – їхні наступники, єпископи.

Другий рівень дару — це віра й апостольське життя, в тому числі апостольське вчення. Від початку Церква вірила, що саме апостоли дали нам Євангеліє, що вони дали нам сповідання віри – Апостольський Символ віри. Це було те, що називалося апостольським вченням — низка пунктів, узятих безпосередньо від апостолів, деякі з яких були записані у Святому Письмі, а деякі — ні.

Катехизм Католицької Церкви додає тут, що разом із цим добрим завдатком і принципами, почутими від апостолів, Церква «безпомилково зберігається в правді». Це не означає, що окремі віруючі, навіть значна їх частина чи видатні члени, не можуть помилятися, але що Церква в цілому у своєму вченні віри та моралі, завдяки своїй опорі на апостолів, ніколи не помилятиметься.

Третій вимір цього дару — апостольське спадкоємство. Це означає саме те, що як Церкву спочатку навчали, освячували та вели апостоли, так і сьогодні її навчають, освячують та ведуть їхні наступники, тобто колегія єпископів. Звичайно, за підтримки священиків і в єдності з Папою, наступником св. Петра.

М.Б.: Дари – це важлива річ. Але будьмо чесними: у Церкві кожен дар супроводжується завданням. Те, що Церква є апостольською, означає не тільки те, що ми можемо почуватися в ній впевнено і спокійно, що ми не заблукаємо і не підемо за якимось уявним Ісусом. Це також означає, що ми маємо конкретну роботу тут, на землі. У нас є конкретні зобов’язання…

Г.С.: Якщо Церква є апостольською в тому сенсі, що вона побудована на апостолах, на цій fundatio apostolica, то з цього випливає дуже конкретний заклик до вірності. Ніхто не може створити власну Церкву. Ніхто не може сам собі уділяти таїнства. Ніхто не може створити приватне вчення віри та моралі. Якщо ми маємо апостольське спадкоємство і віримо, що єпископи є наступниками апостолів у місії ведення Церкви, то це має бути пов’язане з повагою, певною пошаною та послухом, які ми виявляємо до цих єпископів.

М.Б.: І тут ми підходимо до складної для багатьох теми… Одразу попереджаю, що йдеться не про покору в кожному погляді на поточні справи. Йдеться про послух науці, яка походить від апостолів і в передачі якої єпископ є гарантом її істинності. Повага стосується і посади: йдеться не стільки про цілування руки кожному єпископу, скільки про повагу до того, що ким би він не був – він має свячення, він є наступником апостолів, вірним знаком для Церкви.

Г.С.: Є ще одне важливе завдання. Це апостольство. Апостоли пішли по всьому світу, бо стали свідками воскресіння, зустріли Воскреслого Ісуса – і це не дало їм змиритися і замовкнути. Ця історія про Воскреслого, про спасіння, яке відбулося в Ісусі, належить до внутрішньої логіки християнства. Якщо ми цього не зробимо, християнство втрачає весь свій фундаментальний динамізм.

Для цього була створена Церква. Не те, щоб учні Ісуса почувались добре й комфортно у власній компанії, що їм було з ким молитися. Церква була створена, тому що вона пішла по всьому світу, щоб розповісти іншим людям, що Ісус воскрес із мертвих.

Тому слово «апостольський» часто вживається в дуже широкому значенні, щоб висловити правду про те, що Церква була послана до всього світу. І, як читаємо в Катехизмі, усі члени Церкви беруть участь у цій місії, хоча й по-різному. Християнське покликання за своєю природою є покликанням до апостольства, тобто до поширення Царства Ісуса Христа по всій землі. І ефективність цього апостольства залежатиме від того, наскільки тісно Церква, її члени чи місцева спільнота є з’єднані з Христом.

М.Б.: Говорять також про «апостольське життя». На перший погляд це може здатися важким, тому що ми живемо в зовсім інших умовах, ми не залишимо сім’ю і роботу, щоб піти звіщати Ісуса.

Г.С.: На щастя, йдеться не про наслідування форми життя апостолів, а про зміст цього життя, про внутрішній стиль. І цей стиль дуже простий. Це служіння. Якщо Ісус є слугою всіх, то ким ми маємо бути?

М.Б.: Якщо Церкву позбавити апостольства, то це буде не та Церква, яку заснував Ісус і яка проіснувала дві тисячі років. Навіть якби люди там сильно вірили в Ісуса…

Г. С.: У моїй пам’яті назавжди залишиться мудра сентенція Папи Бенедикта XVI: «Церква не наша, а Його». Тому не можна «зробити» церкву, створити її заново, побудувати нову, свою. Церква приймається як дар, який доходить до нас через покоління вірних, через ланцюг традиції та апостольського спадкоємства.