О. Канталамесса: святість - це реалізація людської свободи
  • Суб, 12/12/2015 - 20:11

«Універсальне покликання до святості» було темою другої проповіді Адвенту, яку вранці 11 грудня о. Раньєро Канталамесса запропонував увазі Папи Франциска і Римській Курії.

Християни не повинні боятися святості: для Церкви вона є найпершим загальним покликанням і являє собою важливий аспект звичайного християнського життя. На жаль, іноді святість пов'язують виключно з чудовими феноменами і явищами, зазначив проповідник Папського дому. Святих же можна порівняти з пахучими квітами: їх ставлять не тільки на вівтар. Багато хто з них розпускаються, живуть, наповнюють все навколо ароматом і в'януть в тиші і невідомості.

З іншого боку, правильному погляду на святість сприяє зіставлення спадщини Старого і Нового Завіту. У першому переважала ідея «ритуальної» святості, яка досягається відвідуванням місць релігійного культу і дотриманням встановлених Законом приписів. У Новому Завіті святість - це покликання, про яке багато писав апостол Павло; святість поза ритуалів і законів. Це поняття моральне, воно знаходиться в глибині людського серця. Посередником Божої святості вже не є географічні об'єкти - наприклад, Єрусалимський храм або гора Гаризим для самарян, - але особистість Ісуса Христа.

З християнської точки зору, зазначив о. Канталамесса, люди знаходять святість по Божій благодаті, докладаючи зусиль і наслідуючи інших Святих, наслідуючи святості Господа Ісуса Христа, яка стає нашою власною. При цьому протистояння між вірою і справами - це помилкова проблема, про яку вели дискусії впродовж століть: добрі справи і віра повинні взаємно доповнюватися. Добрі вчинки не можуть означати, як це було за часів Лютера, виключно індульгенції, паломництва, свічки, благочестиві практики; добрі справи - це насамперед дотримання Божих заповідей і братська любов.

При переході від Старого Завіту до Нового один аспект залишається незмінним і навіть поглиблюється: людина повинна бути святою тому, що Бог Святий, підкреслив отець-францисканець:
«Святість - це не розкіш,  не диктат і не тягар, це - привілей, дар і велика честь». Це як успадкувати гідність своєї сім'ї, свого батька. Зрозуміло, це велика відповідальність, але вона виникає з благородства Божого синівства. Святість - це не стільки частина людської природи, скільки покликання.

Якщо ми слідуємо цьому покликанню, то будемо справжніми, «удавшіміся» людьми - в тій мірі, наскільки дозволимо собі бути святими. В іншому ж випадку, підкреслив проповідник Папського дому, ми перетворимося на людей,які промахнулись, бо протилежність святого - не грішник, а невдаха.

На завершення проповіді о. Раньєро Канталамесса зазначив що до святості потрібно прагнути постійно, вона - вищий рівень людської величі, який набагато перевищує матеріальний або інтелектуальний. Святість - це велич в очах нескінченно великого Бога, реалізація найвищої гідності кожної людини - її особистої свободи. Від нас, людей, не залежить, народимося ми сильними або слабкими, багатими або бідними, красивими або не дуже; але саме від нас залежить, чи станемо ми порядними або нечесними, добрими чи злими. Іншими словами, вибір святості залежить тільки від нас.