- Пон, 19/06/2023 - 18:24
19 червня 2023 р., з’явився Апостольський лист Папи Франциска під назвою Sublimitas et miseria hominis (Велич і мізерія людини), присвячений 400-літтю від дня народження французького філософа і богослова Блеза Паскаля. Описуючи його постать, Святіший Отець окреслює його як невтомного шукача істини, геніального мислителя, який був залюблений у Христа та уважний до потреб бідних. Святіший Отець пише, що велич і мізерія людини – це парадокс, який знаходиться в центрі роздумів та послання Паскаля, який народився 19 червня 1623 року в Клермоні, у центральній Франції, і помер в Парижі, маючи лише 39 років.
Давнє питання душі: Що таке людина?
Папа Франциск пише, що Блез Паскаль з дитинства і протягом усього свого життя шукав істину та за допомогою розуму розпізнав її знаки, зокрема, в галузі математики, геометрії, фізики та філософії. Він у ранньому віці зробив надзвичайні відкриття, але не був вдоволений, і в століття великого наукового прогресу, «що супроводжувався зростаючим духом філософського та релігійного скептицизму», Блез Паскаль показав себе невтомним шукачем істини, завжди «неспокійний», приваблений новими і дальшими горизонтами. Тому він не міг заглушити давнє запитання в людській душі, висловлене псалмоспівцем: «Що таке людина, що Ти згадуєш про неї, або людська істота, що про неї дбаєш» (Пс. 8,5). «Ніщо в порівнянні з нескінченністю, все в порівнянні з ніщо», – писав він у своїх Думках, збірці посмертно опублікованих фрагментів, які є нотатками або чернетками, натхнених богословським задумом.
Відкритість до потребуючих
За словами Святішого Отця, основним наставленням Паскаля у житті було «сповнене зчудування сприйняття дійсності», яке спонукало його до відкритості на інші виміри знання, а також до відкритості щодо суспільства. Наприклад, у 1661 році він створив у Парижі першу в історії мережу громадського транспорту. Наступник апостола Петра зауважує, що Паскаль був настільки уважним до соціальних проблем, що не закривається від інших навіть наприкінці життя, будучи хворим. Один із біографів описує сказані ним перед смертю слова: «Якщо лікарі кажуть правду, і Бог дозволить мені одужати від цієї хвороби, я вирішив не мати до кінця мого життя жодної іншої діяльності чи турботи, окрім служіння бідним». Коментуючи ці слова, Святіший Отець зазначає, що вони виражають останній крок його євангельської подорожі. «Зворушливо зауважити, що наприкінці свого життя такий геніальний мислитель як Блез Паскаль не бачив іншої необхідності, окрім того, щоб спрямувати свою енергію на діла милосердя», – підкреслює Папа.
Ісус Христос – центр роздумів
У своєму листі Наступник апостола Петра пише, що через чотири століття Паскаль залишається для нас попутником, який супроводжує наші пошуки справжнього щастя і, відповідно до дару віри, наше смиренне й радісне віровизнання померлого і воскреслого Господа. Він прагнув пояснити, що Бог й істина нероздільні, а також те, що поза перспективою любові немає істини. Це саме тому, що він прекрасно описував стан людини, але не лише як спеціаліст із людських звичаїв, а як людина, що ставить Ісуса Христа та Святе Письмо в центр своїх роздумів, викладених у творі Думки. За словами філософа, ми не тільки пізнаємо Бога не інакше як через Ісуса Христа, але не пізнаємо самих себе інакше як через Ісуса Христа. Святіший Отець зауважує, що палка любов Паскаля до Христа і служіння бідним «були не стільки ознакою духовного перелому цього відважного учня, скільки ознакою поглиблення у напрямку євангельського радикалізму, просування до живої Божої істини, за допомогою благодаті».
Винятковий науковий дух
У листі Святіший Отець згадує дитинство Блеза, який втратив матір у віці 3 років та переїзд його батька до Парижа, щоб подбати про освіту своїх трьох дітей. У віці 9 років Паскаль вже сам доводив геометричні теореми, ще до того, як прочитав про них у книгах. А у 1642 році, у віці дев'ятнадцяти років, він винайшов арифметичну машину, предка наших калькуляторів. Таким чином, Паскаль нагадує нам про велич людського розуму і запрошує використовувати його для розгадування світу, який знаходиться навколо нас. Його «дух геометрії», довірливе вправляння природного розуму, об’єднує його з усіма людьми у пошуках істини і «дозволяє йому визнати межі того самого розуму та, водночас, відкритися на причини надприродної сили Об’явлення».
Нестерпна суперечність в людині
Папа не оминає увагою і парадокси людського існування, про які писав філософ. Наприклад, велич людини є в її розумі, завдяки здатності домінувати над власними пристрастями, а мізерія в тому, що вона визнає себе ницою, адже не прагне до задоволення своїх пристрастей, які збурюють почуття і створюють у них хибні враження. «Існує нестерпна диспропорція між, з одного боку, нашим безмежним бажанням бути щасливими і пізнати істину, а з іншого – нашим обмеженим розумом і нашою фізичною слабкістю, яка веде до смерті», – підсумовує Святіший Отець. За його словами, у цьому трагічному стані є зрозумілим, що людина не може залишатися самотньою в собі, оскільки для неї нестерпні її мізерія та невизначеність власної долі. Тому їй потрібно відволіктися, адже у протилежному випадку, людство, за словами Паскаля, відчуває власну нікчемність, покинутість, недостатність, свою залежність, безсилля і порожнечу. Наприклад, люди часто відволікаються від свого власного стану на роботу, задоволення, сімейні чи дружні стосунки, але, на жаль, також і на пороки, до яких провадять нас деякі пасії душі. «І все ж веселощі не заспокоюють і не заповнюють нашого величезного бажання життя та щастя. Це ми всі добре знаємо», – зауважує Наступник апостола Петра.
Прийняття Божого об’явлення
Цитуючи Паскаля, Папа зазначає, що в людині існує безкінечна безодня, яку може заповнити лише безкінечний і незмінний об’єкт, тобто сам Бог. Водночас людина, для Паскаля, є «суддею всього, немічним земним хробаком, хранителем істини, клоакою непевності й заблуду, славою і відпадком всесвіту». Одним словом, спостерігаємо непримиренні розумом суперечності, які є очевидними. «Паскаль зазначає, що якщо існує Бог і якщо людина отримала божественне об’явлення – як стверджують різні релігії – і якщо це об’явлення істинне, то має бути знайдена відповідь, на яку чекає людина, щоб вирішити суперечності, які її мучать», – зазначає Святіший Отець. А тому в Думках він пише, що «істинна релігія повинна вчити про велич, про мізерію, будити шану і зневагу до самого себе, любов і ненависть».
Міркуючи далі, Паскаль робить висновок, що жодне філософське мислення і жодне аскетично-містичне діяння не можуть запропонувати справжнє благо для людини та шлях до її спасіння. «Дійшовши до цього розуміння, Паскаль, який з винятковою силою свого розуму досліджував стан людини, Святе Письмо та передання Церкви, має намір представити себе з простотою духу дитинства як смиренний свідок Євангелія. Це той християнин, який хоче говорити про Ісуса Христа тим, хто трохи поспішно приходить до висновку, що немає послідовних причин вірити в істини християнства. Паскаль, навпаки, знає з досвіду, що те, що міститься в Об’явленні, не тільки не суперечить вимогам розуму, але дає нечувану відповідь, до якої жодна філософія не могла б дійти сама по собі», – підсумовує Папа Франциск.
Містичний досвід зустрічі з Христом
Святіший Отець також аналізує містичний досвід «Ночі вогню» 23 листопада 1654 року, настільки насичений та вирішальний, що Паскаль фіксує це на аркуші паперу, який вже після його смерті знайшли у внутрішній підкладці його плаща. Це містичне переживання, яке змусило його пролити сльози радості, вилилось у кількох словах: «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і вчених. Певність. Певність. Відчуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа». Коментуючи ці переживання, Папа зауважує: «Так, наш Бог є радістю, і Блез Паскаль свідчить це всій Церкві, а також всім шукачам Бога. Він не абстрактний Бог чи космічний Бог, ні. Він є Богом людини, Богом покликання, Богом Авраама, Ісаака, Якова, Богом, Який є певністю, Який є відчуттям, Який є радістю». За словами Святішого Отця, саме досвід любові того особистого Бога, Ісуса Христа, Який брав участь у нашій історії і постійно бере участь у нашому житті, приводить Паскаля на шлях глибокого навернення, яке відбувається в смиренні та звільняє нас «від нашого ізольованого сумління та від замкнутості в собі».
Паскаль і розумна віра
Далі Папа Франциск вказує на динаміку пізнання таємниці Бога, яка виражається в тому, що наш розум, просвітлений благодаттю, постійно Його відкриває. Таким чином, віра у католицькій традиції не виступає проти розуму, адже Церква засудила такий підхід під назвою фідеїзм. Паскаль, який визначався значними інтелектуальними здібностями, стверджує, що віра відрізняється від доказу: «одне – людське, інше – дар Божий». «Якщо віра вищого порядку, ніж розум, то це зовсім не означає, що вона йому протистоїть, а що вона безмежно перевершує його», – зазначає Святіший Отець.
Він також пригадує слова Паскаля про нескінченну відстань між розумом та любов’ю, яку людині треба подолати, адже виключно філософське міркування не дозволяє людині самій досягти ясного бачення світу та самого себе, яке стосується не деталей міркувань, а бачення принципів, першооснов. У цьому процесі Папа пригадує про інтуїтивне схоплення принципів, яке Паскаль називає серцем. «Отож, божественні істини, такі як той факт, що Бог, який створив нас, є любов, що Він є Отець, Син і Святий Дух, що Він втілився в Ісусі Христі, Який помер і воскрес задля нашого спасіння, не можна довести розумно, але їх можна пізнати з упевненістю віри, а потім перейти від духовного серця до раціонального розуму, який визнає їх за істинні і, у свою чергу, може їх презентувати», – зауважив Наступник апостола Петра.
Богословська суперечка між янсеністами та єзуїтами
На завершення Апостольського листа Папа Франциск аналізує зв’язок Паскаля з янсенізмом. Він згадує про його перебування в абатстві Порт-Рояль, яке відзначалось сильним богословським впливом Корнелія Янсена, а також його богословську полеміку на захист янсеністів, яка описана у вісімнадцяти листах під назвою «Листи до провінціала». Описуючи деталі диспуту, левова частка якого стосувалася питання Божої благодаті та її зв’язку з природою людини, Святіший Отець зауважив, що багато т. зв. «янсеністських» пропозицій насправді суперечили вірі, що визнавав Паскаль. Ці твердження, взяті, наприклад, з богослов’я святого Августина, та загострені Янсеном, «звучать неправильно».
Все ж, Паскаль щиро вірив, що виступав проти пелагіанства чи напівпелагіанства, яке він виявив у своїх опонентах – єзуїтах-моліністах. «Цей лист, звичайно, не місце, щоб знову відкривати це питання. Однак те, що є справедливим застереженням у позиціях Паскаля, все ще стосується нашого часу: “нео-пелагіанство”, яке хотіло б зробити все залежним від людських зусиль, спрямованих через церковні норми та структури, розпізнається за тим фактом, що воно отруює нас презумпцією спасіння, здобутого власними силами. І тепер слід сказати, що остання позиція Паскаля щодо благодаті, і зокрема той факт, що Бог “бажає, щоб усі люди спаслися та прийшли до розуміння правди” (1 Тим. 2,4), була висловлена цілком католицькими термінами наприкінці його життя», – зауважує Папа Франциск. На завершення свого Апостольського листа він бажає читачам, щоб світла спадщина та приклад життя Блеза Паскаля, допомогли нам йти шляхом істини, навернення та любові.
