Послання Папи Франциска на Всесвітній день місії 19 жовтня 2014 року
  • Птн, 26/09/2014 - 15:10

Любі брати та сестри!

У наші дні багато людей все ще не знають Ісуса Христа. Тому залишається надзвичайно важливою місія ad gentes, до участі в якій покликані всі члени Церкви, оскільки Церква місійна у своїй суті: Церква народилась, щоб «іти до краю землі».

Світовий день місії – це особливий момент, коли вірні з усіх континентів своїми молитвами та конкретними справами висловлюють солідарність і допомогу молодим Церквам на місійних територіях. Це свято благодаті і радості. Благодаті, тому що Святий Дух, посланий Отцем, готовий наповнити мудрістю і силою тих, хто відкритий на Його дію. Радості, тому що сам Ісус Христос, Син Отця, посланий, щоб проголошувати Добру новину світові, підтримує і скеровує нас в нашому місійному служінні. Я хотів би запропонувати біблійний образ радості Ісуса і Його учнів, які виконували місійне служіння, який ми знаходимо в Євангеліє від Луки (Лк 10, 21-23).

Євангеліст говорить нам, що Ісус послав сімдесят учнів по двоє, щоб вони йшли містами та селами, проголошуючи прихід Божого Царства і готували людей до зустрічі з Ісусом. Закінчивши свою благовісну місію, учні повернулись, наповнені радістю: саме радість є головною темою цього першого і незабутнього досвіду місійного служіння. Проте Божественний Вчитель говорить їм: «Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі. Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі... Потім, звернувшися до самих учнів, він промовив: Щасливі очі, що бачать, що ви бачите» (Лк 10, 20-21.23).

Лука показує нам три сцени. Спочатку Ісус розмовляє зі своїми учнями, потім звертається до Отця і, нарешті, знову говорить з учнями. Ісус запрошує їх розділити Його радість, яка відрізняється від будь-якої радості, яку вони коли-небудь переживали і перевершує її.

Учні повернулись з радістю, тому що були в захваті від своєї влади звільняти людей від злих духів. Проте Ісус їх попереджає, щоб джерелом їхньої радості була не отримана ними влада, а любов: «…радійте тому, що ваші імена записані на небі» (Лк 10, 20). Їм було дано пережити любов Бога, але також і розділити її з іншими. Те, що учні пережили цей досвід, наповнює Ісуса радістю і подякою. Лука показує цю радість Ісуса в перспективі тринітарного спілкування: Ісус був «зрадів Духом» (тобто Святим Духом), звертаючись до Отця і прославляючи Його. Джерелом цієї глибокої радості є найглибша синівська любов Ісуса до Отця, Господа неба і землі,  що втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам (пор. Лк 10, 21). Бог одночасно приховує і відкриває, і в цій молитві прослави підкреслюється, перш за все, саме відкривання, одкровення. Що ж Бог відкрив і в той самий час приховав? Таємниці Царства, підтвердження божественності Ісуса та перемогу над сатаною.

Бог приховав це від тих, які зосереджені на собі і впевнені, що їм вже все відомо. Вони засліплені власною самовпевненістю і не лишають місця для Бога. Хтось може подумати, що це стосується тільки деяких сучасників Ісуса, яким Він за це докоряє. Проте, тут йдеться про небезпеку, яка існувала завжди і яка загрожує також і нам. І навпаки, «немовлята» - це люди смиренні, прості, потребуючі, знедолені, ті які не мають права голосу, струджені та обтяжені, тобто всі ті, кого сам Ісус називає «блаженними». Тут відразу пригадуються Марія, Йосиф, галілейські рибалки і учні, яких Ісус покликав, коли Він проповідував.

«Так, Отче, бо так тобі подобалося» (Лк 10, 21). Ці слова Ісуса зрозумілі в контексті Його внутрішнього тріумфу. Слово «подобалось» вказує на рятівний задум Отця, прихильного до людини. Саме ця божественна благодать наповнює Ісуса тріумфом, адже це означає, що Отець забажав полюбити людину такою самою любов’ю, якою Він полюбив Сина. Лука говорить нам, що подібний тріумф переживала і Марія: «Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм» (Лк 1, 46-47). Це Добра Новина, яка дарує нам відкуплення. Марія, яка носила в лоні Ісуса – зразок для кожного євангелізатора – зустрічає Єлизавету і, співаючи гімн Magnificat, наповнюється радістю у Святому Дусі. Ісус, бачить радість учнів від успіху їхньої місії, сам наповнюється радістю в Святому Дусі і звертається до Отця в молитві. В обох випадках йдеться про радість від того, що здійснюється справа відкуплення, від того, що любов, якою Отець розлюбив Сина, сягає до нас, і, дією Святого Духа, охоплює нас і вводить в божественне життя Пресвятої Трійці.

Отець є джерелом цієї радості, Ісус – її проявом, а Святий Дух – її подателем. Відразу після того, як Ісус прославляє Отця, Він, як говорить євангеліст Матвій, закликає всіх нас: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт 11, 28-30). Радість Євангелія наповнює серце і ціле життя тих, хто зустрічає Ісуса. Ті що приймають Його відкуплення звільнені від гріха, смутку, внутрішньої пустки, замкнутості. Радість завжди народжується і відроджується в Ісусі Христі» (Папа Франциск, Апостольське повчання Evangelii gaudium, 1).

Пресвята Діва Марія дуже особливим чином пережила цю зустріч з Ісусом і стала для нас causa nostrae laetitiae (джерело нашої радості). Учні також, в свою чергу, повні радості від того, що вони покликані Ісусом для того, щоб бути посланими Ним на проголошення Доброї Новини (пор. Мк 3,14). Чому б і на не ввійти в цей потік радості?

«Велика небезпека сучасного світу, який всіма способами нав’язує споживацьку модель поведінки, полягає в індивідуалістичній печалі, що виникає із самовдоволеного та жадібного серця, з хворобливого бажання поверхневих задоволень, з відокремленої совісті» (Evangelii gaudium, 2). Ось чому людство так потребує відкуплення, яке приніс нам Ісус Христос. Його учнями є всі ті, хто дозволяє любові Христа все більше і більше оволодіти ними і бути позначеними вогнем пристрасного бажання Божого Царства і проголошення радості Євангелія. Всі без винятку учні Господа покликані до участі у зростанні радості євангелізації. Єпископи, на яких покладена головна відповідальність за проголошення Доброї Новини, покликані сприяти єдності помісної Церкви у виконанні місійного доручення, при цьому маючи на увазі, що радість проголошення Христа повинна знаходити своє вираження як в проголошенні Його в найвіддаленіших місцях, так і в постійній спрямованості до країв власної території, де цю Новину чекає безліч потребуючих.

Багато регіонів відчувають недостатність священицьких покликань і посвяченого Богу життя. Дуже часто причиною цього може бути відсутність заразного апостольського запалу в спільнотах, наслідком чого настає втрата ентузіазму і привабливості. Радість Євангеліє народжується, коли ми зустрічаємо Христа і коли ми ділимось тим, що маємо, з потребуючими. Тому я закликаю парафіяльні спільноти, різноманітні об’єднання і групи жити насиченим братнім життям, життям, основаним на любові Христа і відкритому для потреб найбільш знедолених. Тільки там, де є радість, запал, бажання нести Христа іншим, з’являються справжні покликання. При цьому не варто забувати про покликання мирян до місійного служіння. Вже досить давно прийшло усвідомлення ідентичності вірних мирян і їх місії в Церкві, як і надання їм все більш значимої ролі в розповсюдженні Доброї Новини. Тому необхідно забезпечити їм відповідну підготовку для дієвого апостольського служіння.

«Бог любить того, хто дає радо» (2 Кор 9,7). Світовий день місії – це також слушний момент для того, щоб оживити бажання і моральний обов’язок радісної участі в місії ad gentes. Особистий матеріальний внесок є знаком принесення себе в жертву, спочатку Богові, а потім і братам, тому що матеріальна пожертва перетворюється в засіб євангелізації людства, побудованого на основі любові.

Возлюблені брати і сестри, в цей Світовий день місії я звертаюсь до всіх помісних Церков. Не позбавляймо себе радості євангелізації! Закликаю Вас ввійти в радість Євангеліє і зрощувати любов, здатну осяяти ваше покликання і ваше служіння. Закликаю Вас згадати, звернувшись всередину себе, ту «першу любов», якою Господь Ісус Христос колись запалив серце кожного з нас, і не для того, щоб просто пережити ностальгічне почуття, а щоб перебувати в радості. Учень Господа перебуває в радості, коли він разом з Ним, коли виконує Його волю, коли ділиться вірою, надією і євангельською любов’ю.

Радісно і покірно звертаємо нашу молитву до Марії, образу євангелізації, щоб Церква стала домом для багатьох, матір’ю для всіх народів, і джерелом народження нового світу.

 

З Ватикану, 8 червня 2014 року, в Урочистість п’ятедисятниці.

ФРАНЦИСК

 


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць