П’ятниця 30-го тижня по Зісланні Святого Духа

Мр. 9, 33-41. «Сперечалися були дорогою, хто більший».

Так, як учні сперечалися, хто з них більший, так і кожен з нас хоче відстояти серед інших право бути важливим, тим, думку якого враховують. Нам дуже боляче й прикро, коли нас не зауважують. Дуже часто хочемо бути кимось, бо знаємо, що у світі на людей, які займають посади, – у світі людському, навіть церковному – інші люди зважають. Саме тому ми хочемо, щоб нас зауважували й на нас зважали.

 Чому Господь ставить нам за приклад дітей? Бо дитина завжди є сама собою. Дитина не має в собі фальші й тому дуже легко вловлює фальш у дорослих. А дорослі інколи так звикли фальшувати одні перед одними, що вже сприймають це за норму. Тож коли Господь каже, щоб ми були як діти, Він закликає нас жити в правді про світ і про себе. Якщо маємо в собі якісь «плюси» – дякуймо за це, якщо маємо «мінуси» – просімо в Бога сили їх виправити на «плюси». Якщо чогось у житті досягнули – приймаймо це з миром, якщо ж, на наш погляд, ми нічого не маємо – також приймаймо це як допущене Богом.

Євр. 11, 8, 11– 16

«Бог не соромиться зватися їхнім Богом»

Як в дуже багатьох життєвих обставинах в нас не має відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруєм в Бога. Як у багатьох обставинах ми ховаємо і не свідчимо своїм життям про Христа.

 Бог зі своєї сторони, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили не перестає називатись нашим Богом. І тоді навіть, коли ми Його посоромились чи зробили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він дальше лишається нашим Богом не зважаючи на те, як ми чинили, як поступали. Бог є нашим Богом повсякчас. Чи ми є повсякчас Його дітьми?

+Венедикт