Слово Митрополита Львівського на 16-ту неділю по Зісланні Святого Духа, неділю по Воздвиженні
  • Пон, 29/09/2014 - 12:50

Слово Митрополита Львівського на 16-ту неділю по Зісланні Святого Духа, неділю по Воздвиженні
 

Гл 2,16-20;Мр 8,34-9,1.

 

Достойні сестри і брати, любі наші молільники,
 

дякую вам за те, що молитеся й уболіваєте за свою Церкву та нашу рідну Україну. Трудно знати, що відбувається в нашому краї, але дуже видно, що гинуть наші брати й сестри, діти й старці, бо терористи нікого не щадять, а град, смерч, ураган та інша російська зброя не розбирає, лише, нищить й палить усе підряд, куди направлена. Ми дезорієнтовані нашою владою, лише одна надія на Бога нас не підводить, усі очікуємо гідного кінця сумних днів. Добре пам’ятаємо те, що незабаром усі станемо перед справедливим Суддею на суд, де: «Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним…» (Мр 4,22). Зрозуміло те, що ніхто не уникне справедливого суду у вічності, бо на землі, майже ніде не існує справедливості в судах. Життя людей на землі дуже обмежене - і 70-ть чи 90-ть років швидко минає. Автор псалмів стверджує: «Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі - вісімдесят років; і більшість із них - то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаємо» (Пс 89,10). Людина закінчує своє життя на землі, щоб продовжити у вічності, бо така воля Бога, якої ніхто не може змінити.  Наш Спаситель навчав: «… надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що зло чинили, - воскреснуть на суд» (Ів 5,28-29). Христос помер за усіх людей на хресті, щоб дати життя вічне: одним нагороду, іншим встановити справедливість відносно негідного способу життя - покарання. Звичайно, ми незадоволені тим, що твориться у нашому суспільстві, бажаємо швидкої зміни, але усе минеться, рівно ж і після певного часу, нас з вами, також не буде на землі. Опинимося у справедливій вічності, будемо оглядати Бога лицем у лице, тому вартує боротися зі собою, поборюючи злі снаги, а практикуючи життя любові Бога та ближніх.
 

Церква, в котрій молимося, посвячена святій Софії та її дочкам-мученицям: Вірі, Надії і Любові. Вони, як діти, віддали своє життя з любові до єдиного Бога, не признаючи  римського цісаря та його ідолів за Божество. Хоч були дітьми, маючи дванадцять, десять та сім років, однак, добре виховані по-християнськи, покланялися й служили єдиному Богові, що у трьох Особах: Отець, Син  і Святий Дух. Їх не застрашили жодні муки й катування, усе прийняли, щоб удостоїтися незмінної радості у небі. Господь дав їм силу терпіти й вони виконали його волю до кінця. Хоч прожили короткий вік на землі, однак, продовжили його швидко, насолоджуючись у вічному щасті з Господом! Добра й праведна мати, навчила своїх доньок користати із кожної хвилини часу, тому вони спішилися отримати щось найкраще за вірну службу Господові. Мати, свята Софія, не піддалася розпачі й не впала духом, навпаки, підбадьорювала своїх праведних дочок, щоб були вірні правдивому Богові, не боялися мук, бо за вірністю й любов’ю до Господа слідує велика нагорода. Ця мужня і справедлива жінка, була подібна до матері сімох синів Макавейських, яких замучив жорстокий Антіох за те, що  відмовилися їсти заборонену свинину (пор. 2Мак 7). У світі ніколи не бракувало й не бракує людей, які вірні Богові своїм життям, навіть тоді, коли їм загрожує велике терпіння й смерть. Щось подібного можемо сказати про тих, хто загинули у Києві на Майдані та тих, хто уже віддав своє життя з любові до свого народу у цьогорічній війні на сході нашої України. Інші, наші мужні воїни, не зважаючи на ніщо, продовжують виявляти свою хоробрість у нерівній боротьбі з противником, захищаючи нашого з вами мирного життя. Ісус Христос говорив зібраному народові та своїм учням: «… Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр 8,34). Великий хрест любові несуть ці особи, які з любові до своїх братів і сестер віддають своє життя, або наражають його на небезпеку втратити. Можливо, що не усі свідомо та виразно це чинять, але підсвідомо гублять своє життя ради Господа та Євангелії. Ось, що у своєму навчанні підкреслює Син Божий: «Ніхто не може любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів 15,13).
 

На Синод, цього місяця, вересня, був запрошений отець Любомир Яворський, військовий капелан із Києва, щоб повідомити про бойові дії, які тривають в зоні АТО (Антитерористична операція). Розповідав, що, прибувши в цю зону до військових,  помолився разом з ними. Потім до нього звернувся мусульманин й поцікавився, як йому допоможе молитва, коли він не охрещений та іншого релігійного культу. Священик став пояснювати про важність молитви… Добрий іновірець вступив у розмову й сказав, що не потрібно більше пояснювати, бо напередодні, коли він разом зі своїми бійцями попали в оточення, їм вдалося з боєм вирватись звідти… Потім сягнув рукою до шиї, вийняв вервицю і, вказуючи на неї, промовив, що це йому допомогло. Священик повідомив, що бойовій зоні не діляться по вірі, мові, віку, походженням, поглядами, - лише налаштовані боронити свій народ і вервиці приймають всі.
 

Достойні молільники, вітаю усіх вас, парафіян і прихожан, з десятою річницею заснування парафії! Дякую отцеві Андрієві Кочагіну та священикам, що служать у цій каплиці, за їхнє старанне служіння та виконання Божої волі! Десять років проминуло швидко і я, поглянувши у записи, знайшов, що молився у цій невеликій святині спільно з вами 03.10.2004  та 04.10.2009 року. Час спішить. Багато із ваших рідних, близьких та знайомих вже осягнули вічне щастя в другому світі. Ми віримо в це, бо стараємося гідно та по-християнськи жити, примирюючись з Богом в святій Сповіді та, приймаючи часто Христа у святому Причасті. Хай пресвята Богородиця захищає усіх нас духовно й береже у здоров’ї! Святі мучениці Софіє, Віро, Надії і Любове, захищайте нас і наш народ від усіх видимих й невидимих ворогів!

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

 

28 вересня 2014 р. Б. каплиця Святих Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. м. Львів