«Перебувайте у моїй любові» (Ів. 15) – такою була тема ХХІ Міжнародної молодіжної прощі до Унева, у якій взяла участь молодь парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Вінниці що під опікою отців Згромадження Воплоченого Слова.

Наша проща розпочалася у суботу, 17 травня, зі спільної молитви біля вінницького парафіяльного храму. Дорогою до Свято-Успенської Унівської Лаври ми відвідали м. Глиняни, в якому радо нам відкрили двері двох храмів: Успіння Богородиці та св. Миколая. Як розповів нам сотрудник парафії о. Миколай, перша згадка про дерев’яну церкву Успіння Богородиці датується ще ХVІ ст. Протягом майже півтисячного існування, церква неушкодженою перебула кілька великих міських пожеж. Згідно легенди, під час однієї з пожеж люди бачили Матір Божу, яка з’явилася над храмом і благословила рукою. Та не лише сам вік церкви та її історія нас вразили: у ній знаходиться більш ніж 200-літня ікона Розп’яття, на якій із чорного полотна відновлюється зображення розіп’ятого Христа. Перед іконою відбувались і відбуваються численні чуда, навернення і зцілення. Храм св. Миколая, збудований наприкінці ХІХ ст., відомий самовідновленням у ньому фресок – вже, починаючи із купола, зображення внутрішніх розписів церкви, у порівнянні із тими, що знаходяться нижче, мають яскравий колір. Більше того, ми мали унікальну можливість побачити хрести (їх зображують на стінах церкви при освяченні, а потім намащують миром), які проявляються навіть через покрашені краскою стіни. Направду, це місто перебуває перед особливою Божою опікою та благодаттю, яку ми змогли не лише відчути, а й побачити. Ця ласка Господня надихнула нас доєднатися до пішої прощі.

У Свято-Успенську Лавру ми прибули ввечері. О 21 годині розпочалися нічні чування, які тривали до ранку: вечірня, утреня, молитви, сповідь, благословення чудотворною іконою, похід зі свічками на Чернечу гору. В неділю, 18 травня, проща закінчилася Архиєрейською Літургією, яку очолив Преосвященний владика Венедикт,  та повним відпустом. Не можливо не зазначити особливу роль монашого хору Свято-Успенської Унівської лаври, спів якого, справді, долинав до небес і хвалив Бога. Хоча їхній спів був динамічним, вони змогли створити таку атмосферу спокою та умиротворення, що, здавалось, не лише прочани долучалися до спільної молитви, а й ангели Господні. Окрім особливої молитовної розмови з Богом, ми мали змогу також приклонитись до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці Одигітрії, до копії Туринської плащаниці, вмитись цілющим водами джерела.

Незважаючи на багатотисячну прощу, на мій погляд, кожен зумів відчути особливий зв’язок з Богом: я була впевнена, що серед тисяч голосів, які лунали до неба, Господь обов’язково мене почув. Здавалося, що я знаходилася не на велелюдній прощі, а стояла перед Всевишнім.

Незабутньою була також зустріч зі старцем, братом Александром, який не лише дав цінні поради щодо проблем, які кожного хвилювали, а й поблагословив на щасливу дорогу. Знаєте, тут, на мій погляд, Господь ніби підсумував у словах старця все, заради чого ми приїхали: укріпитися у вірі. Брат Александр багато разів наголошував  на щирій молитві та безкорисливій любові Бога: «Він від нас не відвертається – відвертаємося ми самі, коли грішимо!»

І, справді, Бог від нас ніколи не відходить, Він завжди стоїть у дверях нашого серця і безперервно стукає, чекаючи, щоб ми Його впустили. На закінчення мені хотілося б процитувати надпис, який розміщений на хресті, посередині монашого кладовища, на Чернечій горі: «Перехожий, ти ще ходиш, а все ж ляжеш, як і ми. Присядь на камені біля нас, тай відпочинь. Розваж над долями: ми вдома – а ти в гостях. Подумай про себе!».

Євгенія Синюта