Віталій Кривицький: я про єпископство ніколи не думав
  • Срд, 03/05/2017 - 11:19

Єпископ-номінант Віталій Кривицький розповів CREDO про те, як єпископство змінило його найближчі плани на життя.

Інший шлях

Найближчим часом час я збирався у паломництво до Сантьяґо-де-Компостела. Це мала бути моя перша відпустка за 20 років, яку я собі запланував за півроку наперед.

З якою пасією я розповідав про найближче Каміно (дослівно – мандрівка, піше паломництво до Сантьяґо-де-Компостела, Іспанія)…

Усі квитки на літаки прогоряють. У мене є квитки від Кракова до Барселони, на поїзд до Львова, а зі Львова БлаБлаКаром можна було поїхати. Сама подорож мала виглядати так: я планував їхати з Барселони до Ліона, потім з Ліона пішки до Сантьяґо-де-Компостела, а потім так само пішки до Фістерри. Уся мандрівка мала складати 420 кілометрів за 18 днів. Ось такі були плани.

Господь ліпше знає, яка мандрівка для мене буде кращою. Я тоді сам ще не був визначений. Коли я на писав про це у Фейсбуці, мені сповістили про призначення і я ще не сказав своє «так».

 

Про емоції під час призначення

У мене зм’якли коліна, коли зателефонували з Нунціатури і сказали, що наступного дня я маю приїхати до Києва на зустріч із Нунцієм. Я вже думав що я щось вкоїв, щось витворив. Але нічого такого я не пригадував за собою. І вже, коли зустрівся з Нунцієм, то це мене дуже заскочило, бо я взагалі про це не думав. Думав десь там про якісь інші форми, ну не знаю, у салезіанському ордені. Можливо, про якесь призначення на настоятеля монашого дому, можливо, інспектора для України, це могло бути можливим. А про єпископство не думав. Саме тому був дуже здивований. Ось такі емоції.

Мені дали тиждень на роздуми. Це був найскладніший тиждень мого життя, особливо останніх три дні. До священицьких рупоположень готується кожен семінарист, прагне священства. А тут не скажу, що були якісь думки на цю тему. І зненацька прийшло…

Я хотів ці роздуми об’єднати з паломництвом до Сантьяґо, але сказали, що ні, що це задовго, що мені достатньо тижня. За цей час я отримав багато промовних слів і дуже дякую всім, хто мені говорив і говорить вже після мого «так». Я отримував такі слова підтримки, де чую, що це промовляє сам Господь.

Я питався: «Господи, чи то не помилка, чи то я маю бути?» І зустрічався з таким натяком, що «так, іди вперед». Я вирішив, що останнє слово мало бути за духівником. Якщо він скаже «так», то це буде останнє слово. І я отримав всі ці слова, і висловив свою згоду на обрання єпископом.

Про напрямки роботи нового єпископа

Мій перший день у Києві не як туриста чи за покупками. Бачу певні напрямки, які вели попередники, буду вже включатися в роботу. Я спілкувався з єпископом Віталієм Скомаровським, який розповідав як виглядала робота у попередників. Лише зараз я вперше в житті дізнаюся про речі, про які раніше не міг знати як звичайний член Церкви, чи навіть як священик. Допіру зараз я входжу в це все. І так на кожному кроці повторюю: ще зарано, щоби казати про якісь напрямки майбутньої праці.

Однозначно хочу сказати, що не справи фінансові, прикрашання церкви, будівництва — не ці речі мають стати пріоритетними. Передовсім я звертаю увагу на справи священиків, до яких приходжу, як старший брат чи батько. На семінарію, про яку розумію, що це я маю нею піклуватися. Про цілу паству, якій я маю проголошувати Євангеліє. І парафії, які мені доручаються, і в кожній, куди я маю приїхати на відпустову урочистість. Так само думаю про писання єпископських комунікатів (листів). Теж думаю як це зробити. А вже потім – про матеріальні справи, які також є справами дієцезії, але про це буду аж думати потім, в другорядному плані своєї праці.

Я повертаюся до дієцезії, в якій не був5 років. Тому спочатку я маю відчути, про що йдеться. Напевно найближчих кілька місяців я присвячу на те, щоб зрозуміти найактуальніші потреби для праці в дієцезії. Так само я маю закінчити справи в парафії у Одесі, з якої йду, яку так само маю передати, тому що це призначення на єпископа мене застало зненацька, і я маю закінчити праці які почав. У моїй парафії не передбачалося зміни настоятеля, тому я можу сказати що не готовий одразу піти з Одеси. Отож найближчий час буде присвячено на закінчення справ у парафії і увійти у справи в Києві.

Я наново пізнаю, дивлячись по новому на ті самі речі. За останніх 5 років, відколи я поїхав з Коростишева, де працював, є певні зміни у дієцезії. Є трохи інші люди, великою мірою також ключові люди. Так, я знаю багатьох людей у Києво-Житомирській дієцезії, багатьох священиків. Хоча я їх знаю як брат у священстві, сусід, і ніколи б я не міг подумати, дивлячись на цю людину, чи міг би я її призначити на ту чи на іншу ділянку та користуватися її порадами. А зараз мені треба зрозуміти хто є хто з саме такого боку, як помічники і відповідальні за ті чи інші сектори.

Не скажу, яким буде перше рішення як єпископа. Залишаю собі це на час розпізнання. Однозначно не хочу по новому винаходити колесо чи велосипед. Намагаюся зараз відкрити і розпізнати, чому саме так робилося а не інакше. Розумію, що від мене очікується певних кроків, але я не хочу їх робити в тій царині, де це не потрібно, а хочу робити там, де потрібно. Я прошу у Бога розпізнання, де я маю зробити ті кроки першорядні, а що дійсно залишити, щоб воно розвивалося, бо попередники зробили усе правильно.

Свою резиденцію і постійне місце перебування бачу у Києві. Вважаю перенесення курії єпископа з Житомира до Києва добрим рішенням. Нічого не буду змінювати в цьому місці.

Якщо йдеться про Житомир, то треба підтримувати і плекати ту віру, яку мають віряни, яку я сам зустрів, перебуваючи у парафії в Коростишеві. Бачив людей справді віруючих і практикуючих, і вважаю, що там треба підтримувати те полум’я. І вважаю що та частина дієцезії – Житомирщина – є такою духовною силою для півночі, для Києва, Чернігова. Цю віру Житомирщини треба підтримувати, щоб вона давала все нові і нові плоди. Я вважаю, що це дуже велика сила для цієї дієцезії.

Про перший день у Києві, як у своєму місті

У мене була зустріч в Нунціатурі, де треба було зробити кілька речей. Треба було написати подячного листа до Святішого Отця Франциска. Потім я мав зустріч з апостольським адміністратором єпископом Віталієм Скомаровським. Є певні речі, які треба було вирішити в цей час.

Також була зустріч із колишнім канцлером Курії о.Віталієм Безшкурим. Потім усі разом ми поїхали до Ворзеля, щоби побачити семінарію, зустрітися із викладацьким складом, довідатися про матеріальні справи, певні проекти. Поговорити взагалі про семінарію.

Цього разу я приїхав до семінарії цілком інакше, ніж приїздив до цього. Семінарія — це певне серце або, я так назву, материнське лоно для всього кліру дієцезії. Я зараз буду знайомитися з усім викладацьким складом семінарії. Є певні думки про нового ректора семінарії, які плекалися ще раніше. Це запланована зміна. І все, що з цим буде пов’язано.

Думаю про те, як семінарія буде розвиватися з новим ректором та новим єпископом. Вважаю, що постійна нестача нових покликань у Києво-Житомирській дієцезії є для нас дуже поважним закликом до молитви та до наближення справи покликань до священства і до служіння Богу. Дуже тішуся, що у дієцезії, де починаю служіння, є своя семінарія. Семінарія у Ворзелі надалі продовжує функціонувати, хоч і є збірною різних ланок Католицької Церкви. Крім єпархіяльних семінаристів там є частина з семінарії Redemptoris Mater та Братів Місіонерів. Вважаю що далі треба продовжувати її діяльність.

Важливим був візит до сестер-кармеліток з усією монашою спільнотою. У яких передовсім я просив про молитву у цей дуже важливий час для мене. І в подальшому я прошу їх про їхню молитву. Їх ніхто не бачить у закритому монастирі, але їхня робота дуже важлива для цілої дієцезії та цілої Церкви.

Про співрацю з медіа

Я називаю медіа одним із амвонів, на якому нас не має бракувати. З допомогою засобів масової комунікації треба євангелізувати і я вважаю це пріоритетною ланкою свого служіння. За 20 років свого священичого служіння співпраця з медіа була різна, інколи було багато співпраці, інколи мало. Під час останньої праці в Одесі у невеличкій парафії не скажу, що праця із медіа була дуже наповненою. Однак тепер на місці єпископа, як голови дієцезії, вважаю що ця справа є дуже важливою, вважаю, що я маю бути багато у цьому середовищ,і і тому я є привітний кожному запрошенню і буду шукати кожну можливість, щоб передавати Благу звістку, не як саморекламу.

Роздумую останнім часом чи обов’язково має бути відхід від друкованого видання, від того чи іншого, часопису чи газети. Бо є люди, які не користуються інтернетом, і вони будуть читати на друкованих носіях. Але разом із тим я вважаю, що якщо люди сьогодні сидять перед екранами телебачення і мандрують на просторах інтернету, то і ми маємо бути там.

В інтернеті можна зустрітися і говорити про Христа. І вважаю, що наш напрямок має йти у бік цифрового інтертет-простору. Колись засновник нашого салезіанського згромадження св. Йоан Босо казав, що ми любимо те, що любить молодь. Якщо молодь сьогодні любить перебувати на просторах інтернету, то я сьогодні не дискутую про форми, у яких вона там сьогодні перебуває, але це та ділянка, на якій можна зустрітися з молоддю. У католицькийх медіа можна торкатися наболілих тем і вважаю, що це гарно відбувається, наприклад згадаю портал CREDO. Після проголошення реколекцій, які провів головний редактор у моїй парафії в Одесі, відгук людей, які почали частіше заходити на цей сайт, є значно більшим. Люди частіше говорять про це слово «CREDO», що чули і що знають. А це один з ресурсів на якому можна говорити про Бога. Я вже бачу що є певні плоди. І я вважаю, що коли про це буде говорити кожен наш ресурс: і Радіо Марія і Католицький Медіа-Центр і так далі, то напевно люди будуть заходити.

Про політику

Мені треба перекваліфікуватися з настоятеля, не скажу провінції, бо Одеса це не провінція. Треба переформатуватися на столичний ритм. Але такі відносини з владою вони не були на щодень. Тепер я сам маю перезавантажитися, щоб це було таким важливим. Розумію, що я маю бути присутнім на таких речах, на заходах куди будуть запрошувати і там де ми, як Церква, маємо бути присутніми.

Я повертаюся подумки до засновника салезіанців святого Йоана Боско, який казав: «Наша політика це Отче Наш». І розумію, що у своїй співпраці з владою я не маю права мішатися з політикою, мішати Церкву з політикою. Якщо йдеться про громадянський обов’язок – йти голосувати. Так, я маю обов’язок казати: «треба йти і голосувати». Натомість за кого треба голосувати – то це треба залишити самим людям.

Я хочу практикувати соціальну доктрину Церкви. Не лише саме проголошення Євангелія, але також соціальну доктрину Церкви, яку я маю проголошувати у своєму вченні, у своїх проповідях. Я маю заохочувати вірян, щоб вони відчували себе громадянами своєї країни. Ще раз підкреслюю, не входячи у політичні сутички, не стаючи по тій чи іншій стороні, але закликаючи вірян до того, щоб вони дбали за свою Державу, будували свою Державу, молилися за свою Державу, були активними її громадянами. І саме у цьому я хочу співпрацювати з владою. І що очікується від Церкви – це ми маємо дати.

Про культурну та національну ідентичність

Я з походження одесит. Мені допоміг той час, коли я служив у різних частинах України, на Житомирщині, Львівщині, самій Одещині. Це мені дало змогу пізнати мою країну, її багатство і різноманітність, яку я дуже поважаю і дуже люблю, яку я дуже ціную. Вважаю, що за той час, не як у школі, коли ми українську мову вивчали майже як іноземну, але цей останній час, як громадянина України у тому чи іншому середовищі (на Півночі, Заході чи Півдні) дає мені можливість моєю ідентичністю просто ділитися з іншими, розуміти потреби нашої держави на сьогодні.

Біографічна довідка

Єпископ Номінат Віталій Кривицький народився в Одесі 19 серпня 1972 року.

В тому ж році був охрещений о. Тадеушом Хоппе.

Повну середню освіту отримав в Одесі.

В 1989 році розпочав новіціат в Згромадженні Св. Франциска Сальського (Салезіяни).

В 1990 році вступив в Гродненську Духовну Семінарію. Після І-го курсу перевівся у Краківську Вищу Духовну Семінарію Салезіянського Згромадження. Після закінчення філософії, в 1992 році, був скерований на асистенцію передбачену в салезіянських конституціях. Практику проходив в м. Коростишеві під керівництвом о. Антонія Мурзінського. В 1993 році повернувся до семінарії в Кракові на богослов’я, яке закінчив у 1997 році.

27 липня 1996 року склав вічні шлюби в Салезіянському Згромадженні.

В 1997 році отримав ступень магістра богослов’я в Люблінському Католицькому Університеті.

24 травня 1997 року був рукоположений в священики.

В 1997-1999 роках працював вікарієм парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Одесі та керівником молодіжного ораторія.

У 1999 очолив Молодіжний Центр «Дон Боско» в Одесі.

У 2003-2012 роках служив настоятелем парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Коростишеві Житомирської області.

В 2006 році керував будівництвом та діяльністю Молодіжного Центру «Дон Боско» у Коростишеві.

У 2012 р. скерований для служіння вікарієм парафії, керівником ораторія та економом дому у м. Перемишляни, Львівської області.

В 2014 році був призначений настоятелем парафії св. Апостола Петра в Одесі.


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць