Редакційна колонка

Бути християнином ніколи не було легким завданням. Від часу першого приходу Христа на землю до Його Повернення бути християнином завжди залишатиметься викликом і непростим завданням. Адже логіка християнства кардинально протилежна від логіки світу. Християнський погляд на життя кардинально протиставляється світському погляду. На історичній сцені змінюються диктатори і режими, відходять і приходять культури і цивілізації, а слово Боже, на якому ґрунтується християнська віра, з своїми вимогами і заповідями, залишається незмінним.

Старий галицький вислів «витай» має те ж саме значення, що й англійське «welcome» чи німецьке  «willkommen», чи український «ласкаво просимо». Отож, ласкаво просимо в епоху постгуманітаризму, в яку сонне й водночас бурхливе українське суспільство уже робить перші кроки через вузівську пропаганду гендеризму, спроби проштовхування проґеївських законів і тому подібне. І поки українські християни чухають потилиці, потгуманітарні цінності невблаганно завойовують світ.

Для багатьох обивателів західного цивілізаційного простору події, які увійшли в історію як «Арабська весна», виглядали тріумфом демократії на пригнічених диктаторами просторах. Падіння режимів у Тунісі, Лівії, Єгипті ЗМІ розмальовували не інакше, як прихід демократичної справедливості в останні оплоти диктаторського мракобісся. Але завжди замовчували той факт, що сили, які очолювали ці революційні перетворення, насправді є радикальними ісламістськими організаціями.

Минулий тиждень на європейському континенті ознаменував собою новий етап у проведенні нової ліберальної культурної революції – гендерної. Найстаріша демократія континенту – Франція, практично перетворилася на ліберальну диктатуру: її президент Франсуа Олланд таки підписав закон, який зрівнює в правах гомосексуальні пари з нормальними сім’ями, і це попри мільйонні протести французів.

Конфлікт між християнством і секулярним лібералізмом розвивається і далі. Події минулого тижня у західному цивілізаційному колі це тільки підтвердили. Не зважаючи на економічну кризу, яка щораз більше людей позбавляє нормального суспільного статусу, перетворюючи їх на безробітних, ліберальні уряди всією силою пропихають антихристиянські «цінності».

Під сам кінець минулого тижня, 13 квітня, світ облетіла новина – Папа створив Комісію з питань реформи Римської Курії.  Черговий інформаційний привід. Стрічки новин знову сповнилися заголовками про Ватикан, Церкву і Папу: «Папа іменував кардиналів, які реформуватимуть Церкву», «Папа перебудовує Церкву», «Кардинали управлятимуть Церквою разом з Папою»…… У тому каламутному потоці зовсім втратився правдивий зміст новини – йдеться про реформу Римської Курії і не більше.

   Практично з самого моменту обрання кардинала Хорхе Маріо Бергольйо Наступником Святого Петра ЗМІ з небаченим захопленням почали описувати скромність, вбогість і невибагливість нового Папи. «Він відмовився їхати в лімузині. Він відмовився від золотого хреста, а перстень Рибалки просив зробити з позолоченого срібла. Він не взув червоні мешти, а лишився у своїх старих. Він зменшив площу своїх апартаментів. Він відмовився від трону», – такі повідомлення і месиджі зранку до пізньої ночі сповнювали світовий медіапростір.

Маємо Папу! Ця новина звеселила серця понад мільярд осіб на земній кулі. І поки католицький світ радіє новому Архипастиреві в той же час і самі католики, і ватиканісти, і світові ЗМІ, і політичні оглядачі намагаються передбачити, яким буде понтифікат нового Папи.

Адже вже своїм сходженням на катедру св. Апостола Петра Папа Франциск став папою-загадкою. Перший Папа з Нового Світу, перший папа-єзуїт. І то єзуїт, якого виховували салезіяни, який приймає ім’я Франциск, одним з перших кроків якого були відвідини гробу Папи-домініканця?!

Добігають останні хвилі понтифікату Святішого Отця Папи Бенедикта ХVІ. Понтифікату, який випав на час генерального наступу диктатури релятивізму на самі основи західної цивілізації. Понтифікату, який став часом внутрішньої консолідації Вселенської Спільноти Католицької Церкви. Понтифікату, який ще раз потвердив, що саме Католицька Церква є основною перешкодою для сил, які змагають до дегуманізації суспільства і деконструкції самої людини.