Була епоха, яка, безумовно, відзначила дуже яскраву сторінку в історії церковної комунікації і стала можливою завдяки повній гармонії між Войтилою, Дзівішем і Наварро-Вальсом,- зазначає у своєму блозі італійський ватиканіст Франческо Антоніо Ґрана.

Італійський журналіст цитує слова, що містяться у спогадах Наварро-Вальса «Мої роки з Іваном Павлом ІІ», який під час першої аудієнції у Бенедикта XVI сказав: «Святійший Отче, цю роботу можна виконувати лише тоді, коли маєш безпосередній доступ до Папи. Якщо за попередні роки нам вдалось щось зробити, то це власне завдяки цьому: як в період звичайної діяльності, так і в дні хвороби і смерті Івана Павла ІІ. Ментальність Курії – нелегка. Її можна описати словами: «Якщо журналісти не запитують, нічого не кажи, а якщо запитають, то скажи…». Але така позиція є дуже реактивною, і ніколи не проактивною. Громадська думка схожа на велику ємність: перший, хто її наповнить, може запропонувати свої аргументи, а інші – ідуть за ним. Якщо інші запропонують свої аргументи, то залишається лише продовжувати заперечення». Власне цей фрагмент є ключем до комунікаційної революції, запровадженої іспанським журналістом у Ватикані за повної підтримки св. Івана Павла ІІ,- вважає Ґрана.

Цитуючи записки Наварро-Вальса, він додає, що перед обличчям пропозицій, які представив речник Ватикану під час першої аудієнції  у Бенедикта XVI, Папа, як розповідає журналіст, «запевнив мене, що я матиму до нього доступ у разі потреби, що зможу до нього задзвонити. Що дає мені свою підтримку. Це все трохи мене заспокоїло». Однак вже через кілька перших тижнів нового понтифікату, 4 червня 2005 р., Наварро-Вальс пише: «Спостерігаю регрес в інформаційній діяльності Апостольської Столиці. Бракує інформації. Однак, я розумію, що до кінця цього року залишу свою посаду, а умови праці мого наступника не видаються мені відповідними». Однак, речник не здається і висловлює своє занепокоєння секретарю Бенедикта XVI: «Ґеорґ хоче зі мною розмовляти, і ми розмовляємо під час двох довгих прогулянок. Я пояснюю йому своє бачення справи: проблему браку інформації і майже неможливість організувати інформаційну стратегію. Ґеорґ дуже конкретний. Не називаючи імен, він пояснює мені, що певні особи сказали Папі: що я був близьким приятелем Дзівіша, і це спричинило те, що я оминав структуру. Казали, що бракувало співпраці, що зрештою слід було внести зміни. Ґеорґ усвідомлює, що насправді дехто намагається повернути «втрачену владу». Розумію цю ситуацію і таку реакцію. Щиро кажучи, я не надаю цьому особливого значення»,- писав тоді речник Івана Павла ІІ.

Ситуація не покращилась, і 1 грудня 2005 р. відбулась аудієнція, яка для журналіста стала початком для остаточного відходу. Наварро-Вальс далі пише у своїх спогадах: «Я пішов на зустріч з Папою. Відповідно до нового стилю, він закликав мене офіційним листом з Префектури Папського дому. Моя аудієнція запланована на чверть на шосту пополудні. Перед тим Папа мав ще одну із кардиналом Етчегераєм. Вона відбувається в його апартаментах, у великому залі. Святіший Отець сам. На його столі немає жодних документів. Він розслаблений, сидить із схрещеними ногами. Маю намір запитати його чи прийшов час на зміни в прес-службі. Але не можу порушити цю тему, оскільки він починає розпитувати про мою думку щодо інформації Апостольської Столиці. Кажу йому, що не оцінюючи конкретних осіб, теперішній клімат – на мою думку – не є позитивним, в основному через відсутність попередньої інформації. Наводжу йому кілька конкретних прикладів».

1 лютого 2006 р. Наварро-Вальс написав до Бенедикта XVI листа про відставку. Через два дні, 3 лютого, секретар Папи о. Ґенсвайн задзвонив до нього, щоб повідомити, що Святійший Отець прийняв його відставку, але просить залишитись на посаді до літа. 11 липня була опублікована номінація його наступника, о. Федеріко Ломбарді ТІ. «Ера Наварро-Вальса у Ватикані добігла кінця, але його комунікаційна революція, що випливає із його спогадів, добігла кінця разом із завершенням понтифікату Войтили. Це був далекоглядний період, сповнений численних успіхів не лише у сфері комунікацій, Папи та Святого Престолу, про що сьогодні у Ватикані анітрохи не шкодують. Епоха, яка, безумовно, відзначила дуже яскраву сторінку в історії церковної комунікації і яка стала можливою завдяки повній гармонії між Войтилою, Дзівішем і Наварро-Вальсом. Неповторної тріади», – зазначає із жалем у своєму блозі Франческо Антоніо Ґрана.