У суботу, 4 жовтня, Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, очолив Архиєрейську Божественну Літургію у храмі Святого обручника Йосифа (м. Львів, вул. Залізняка, 11) з нагоди святкування сестрами милосердя Святого Вінкентія (ЗСМСВ) дня свого покровителя.

Архиєрей звершив Божественну Літургію та виголосив проповідь.

«Життя цього святця не було легким, бо народився у бідній селянській сім’ї і був оточений такими ж злидарями», - сказав Митрополит Ігор, розумуючи над життям святого Вінкентія.

Владика Ігор зокрема зазначив: «Хвиля світу не захопила його із собою, мав певну позицію, яку опирав на своєму Спасителеві».

Застановляючись над духовним подвигом цього святця, в умовах того середовища, в якому жив Вінкентій, Митрополит Ігор сказав: «І серед темної ночі появляються яскраві світла та мужні постаті!».

Архиєрей закликав брати за приклад цього святого: «Переймімося духом святого Вікентія та стараймося у ці нелегкі часи чинити діла милосердя, допомагаючи бідним, біженцям, опущеним, усім тим, хто потребує нашої руки, молитви, доброго слова, їжі, одягу, скромного гроша».

Насамкінець владика Ігор привітав сестер та висловив подяку: «Дякую за усі добрі свідоцтва гідного християнського та чернечого життя!».

Слово Митрополита Львівського до Сестер Згромадження Святого Вінкентія в день празника їхнього покровителя

І Кор 1, 26-29; Ів 8,21-30.

Високопреподобна сестро Олено,

Преподобні та достойні сестри,

дякую вам за те, що ви вирішили, спільно з проводом нашої Архієпархії святкувати та вшанувати святого Вікентія, покровителя вашого Згромадження! Пройшло вже 354 роки від його упокою, а ми про нього пам’ятаємо, молимося до нього про заступництво за нас перед Богом, роздумуємо про його життя та стараємося наслідувати Христа, як він чинив це у своєму житті. Жив на переломі 16-го – 17-го століття (1581-1660). Життя цього святця не було легким, бо народився у бідній селянській сім’ї і був оточений такими ж злидарями. Правда, що серед багатших знайдуться особи, які розуміють, що їхнє життя тимчасове на землі, що необхідно здавати рахунок перед Богом, тому допомагають іншим зі своїх статків. Так було в той час і тепер повторюється. Здібного молодого Вікентія зауважив один з поміщиків, що допоміг йому отримати загальну освіту, а згодом, праведник закінчив студії з богослов'я в Тулузі. Став священиком, правда, що не пристосовувався до життя так, як багато інших, а йшов врозріз із тодішніми байдужими духовними людьми. Хвиля світу не захопила його із собою, мав певну позицію, яку опирав на своєму Спасителеві. Уже в 19 років (1600) став священиком й гідно проніс своє священицьке покликання крізь усе життя. Не зламався, коли був взятий у полон піратами й вивезений у Туніс: «Повіки праведник не похитнеться…» (Прип 10,30). Усього себе та свою долю зложив у руки Бога. Жив спокійно в трудних обставинах, надіючись на Господа. Зберігав духовну рівновагу й не піддавався відчаю та індиферентизмові. Мав духовний хребет, якого не втрачав протягом свого віку. Не знеохочувався навколишньою байдужістю й бездіяльністю багатьох духовних осіб, навпаки, присвятив життя підвищенню морального рівня священиків й старався про належний ступінь їхньої освіти. Коли інші священики перебували в стані бездіяльності та духовному занедбанні, він засновував семінарії, школи, заклав початок конгрегації Лазаристів (1625) та Дочок милосердя. Низький моральний рівень багатьох священиків не затягнув його в болото, навпаки, він показував гідність посвяченого життя Богові. Серед зіпсутих духовників не побоявся показатися іншим: здорово мислячим та вірним Господові. Сподівався проти надії й Господь благословив його наполегливість. Багато добра може вчинити навіть одна людина, яка довіриться волі Бога! Такі зусилля праведного Вікентія вплинули на підвищення рівня освіти священиків та морального виховання.

Коли інші лаяли Церкву та дорікали священикам, святий Вікентій показав, що це не являється перешкодою до гідного служіння Богові та ближнім. В той далекий час по монастирях не бракувало порушень різних правил, відсутності бодай якогось духовного життя, неосвіченості, авторитарності настоятелів тощо, - він надіявся на Бога. І серед темної ночі появляються яскраві світла та мужні постаті! Можна звинувачувати монастир, настоятелів, використовувати й перехитрити їх, разом з тим, існує протилежна можливість: в покорі серця служити Церкві й Богові. Праведник боровся із занепадом духовності посвячених спеціально Богові осіб, сприяв у добрій зміні, а разом  з тим багато допомагав хворим і бідним. Угодник не оглядався на інших, не падав духом, пам’ятав на слова Мудреця: «… Служіть Богові по правді й чиніть те, що йому до вподоби. …» (Тов 14,8). Господь посилав йому світлих осіб, з якими Вікентій був знайомий, кого міг порадитися та, хто підтримував його у достойному служінні святій Церкві. Такими були французький богослов Берюль, кардинал, та святий Франциск Сальський. Дуже важливо мати у житті добрих та відвертих друзів, які з переживанням дивляться на ближніх, співчувають їм, не дорікають, моляться за добрий духовний стан і лише, з покорою очі в очі можуть вказати на недоліки. Таких необхідно цінити й дякувати за те, що уболівають над духовним рівнем ближніх! Коли святого Вікентія несправедливо звинувачували у крадіжці, він не боронився надмірно, лише із здивуванням повідомив, що до цього непричетний. Дуже потерпів на славі від того, не шукав заступництва й оправдання, згодом, виявилася його справедливість. Буває, різні підозри виникають й між духовними особами, здогадливі звинувачування не один раз падають на невинних. Важливо, щоб в таких ситуаціях не втрачати рівноваги розуму, не впадати у суперечки та взаємні звинувачування. Краще усе віддати в руки Бога, а він знає найкраще, як виявити невинність тієї особи. Звичайно, що очорнення – важка провина! З іншого боку, коли звинувачення має місце й торкається християнського серця, тоді необхідно дякувати, що хтось уболіває за духовний стан.

Переймімося духом святого Вікентія та стараймося у ці нелегкі часи чинити діла милосердя, допомагаючи бідним, біженцям, опущеним, усім тим, хто потребує нашої руки, молитви, доброго слова, їжі, одягу, скромного гроша. Святий Вікентій не критикував  священиків, які допустилися до тяжкого падіння душі, але допомагав їм успішно  вибратися із жалюгідного стану. Показував правдиву любов до ближніх на практиці, а не лиш словами. Вікентія де Поля вважають засновником організованої християнської доброчинності. Він є добрим прикладом наслідування для всіх, хто трудиться в цій сфері, а також, небесним покровителем. Був доброю людиною до кінця свого життя, творячи навколо себе постійні діла милосердя. Цей Угодник достойно використав талант часу та покликання, який дарував йому Господь. Хай пресвята Богородиця та святий Вікентій допомагають нам здобувати милосердя у Небесного Отця!

Дякую вам за ваші молитви, які чините в ім’я миру та спокою в нашій країні! Вдячний за ваші переживання й уболівання про добрий стан нашої Церкви! Дякую за усі добрі свідоцтва гідного християнського та чернечого життя! Хай Господнє благословення завжди знаходить місце у вашому серці! Вітаю вас, достойні сестри, зі святом покровителя вашого Згромадження, святого Вікентія де Поля!  

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

4 жовтня 2014 р.Б. храм св. Йосифа Обручника, (м. Львів, вул. Залізняка, 11)