- Срд, 30/12/2015 - 00:00
Середа 31 тижня
Євангеліє
Мр. 10, 11–16
«Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже».
Нас може дивувати, чому Господь каже, що Царство Боже належить дітям. Діти ж не знають добре Катехизму, не читали Біблії, не можуть розказати тих чи інших правд віри. Але всі знаємо, в чому полягає постава дітей: вони мають величезну довіру! Довіру найперше – до батьків, як також і до середовища, в якому живуть. І ця їхня довіра дає їм радість життя. Погляньмо на очі дітей, вони як правило завжди є радісні.
Досконалий християнин живе так, як дитина, яка безмежно довіряє своєму Отцеві. Чому він має бути подібний на дитину? Жити цією довірою. Не справа в тому, що ми знаємо багато чи мало про Бога, чи більше чи менше ми вчилися, які маємо інтелектуальні здібності. Питання в тому, чи ми довіряємо Богові, чи покладаємось на Нього. Позаяк наше життя ми найчастіше укладаємо згідно зi своїми можливостями, планами, здібностями, досвідом. І так виявляється, що ми не вміємо довіряти. Подивімося на дитину: вона вміє довіряти своїм батькам і покладатися на них. Чи вміємо ми так цілковито довірятись і покладатись на нашого Бога?
Апостол
Як. 1, 1–18
«Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам»
Ці слова йдуть всупереч нашій людській логіці і розумінню. Яку радість може мати людина, коли має спокуси? Адже усі ми уникаємо різних бід, клопотів, випробувань, в християнському розумінні різних спокус. Апостол же вказує це за найвищу радість, і така є правда.
Саме у випробуваннях, спокусах, дізнаємося, хто ми є. Так як ми йдемо до лікаря, щоб вказав на нашу хворобу, а ще й дякуємо, коли він поставить правильний діагноз, так і ті трудні ситуації вказують наші хвороби духовні, наші проблеми. Тому за них маємо бути вдячними Богові.
Маємо розуміти, чому Бог дає випробування і спокуси. Вони показують нам, ким ми насправді є, щоб відповідно до цього ми знали, які маємо слабості і як їх лікувати.
+Венедикт