Кардинал Ґерхард Мюллер, колишній префект Дикастерії у справах доктрини віри, сказав, що часті спроби прояснити та пояснити «Fiducia Supplicans» (Благаюча довіра) лише поглиблюють плутанину, а натомість потрібне повернення «до ясності Слова Божого», а не «схилятися перед цією абсолютно неправильною ЛГБТ і воук-ідеологією».

В інтерв’ю для «National Catholic Register», даному в Римі 29 січня, кардинал Мюллер відповів на питання про наслідки декларації від 18 грудня, яка дозволила «пастирські» та «спонтанні» нелітургійні благословення осіб у одностатевих чи інших неврегульованих стосунках. Документ зустрів широкий опір, особливо в Африці.

Кардинал повторив, що, на його думку, у цій декларації «не було потреби» і що людей, які перебувають у одностатевих стосунках, «приводить до Церкви не релятивізація правди та знецінення благодаті, а чисте Євангеліє Христа».

Кардинал Мюллер зазначив, що внаслідок «Fiducia Supplicans» «ніхто не говорить про благословення шлюбу, дітей, сім’ї», що є «нашим обов’язком», а «не розділяти Церкву».

Папа Франциск знову спробував пояснити «Fiducia Supplicans» у середу в новому інтерв’ю, опублікованому італійським католицьким журналом «Credere». «Ніхто не обурюється, якщо я благословляю бізнесмена, який, можливо, експлуатує людей, а це дуже серйозний гріх», — сказав Папа. «В той час як вони обурюються, якщо я уділю благословення гомосексуалісту. Це лицемірство!»

Він додав, що благословляє всіх у сповідальні: «Я не благословляю «гомосексуальний шлюб»; Я благословляю двох людей, які люблять одне одного [che si vogliono bene]».

До Вашої уваги переклад інтерв’ю кардинала Мюллера для National Catholic Register

Ваше Високопреосвященство, на нещодавньому пленарному засіданні Дикастерії віровчення Папа повторив, що благословення нерегулярних стосунків має бути спонтанним, нелітургійним і не вимагати моральної досконалості, і що йдеться про благословення окремих осіб, а не союзу. Але якщо це так, то чи був потрібен такий документ, адже такі індивідуальні благословення вже дозволені?

У цьому документі не було потреби, але тепер пізніші інтерпретації релятивізують себе і лише поглиблюють, розширюють плутанину. Вони не можуть пояснити, яка різниця між літургійним і приватним благословенням. Вони висувають туманну конотацію замість того, щоб сказати те, що абсолютно ясно в Євангелії, слово Ісуса Христа, передане нам у Старому та Новому Завіті. Як ми сміємо, як слуги Ісуса Христа, робити це Божественне вчення незрозумілим простою людською софістикою?

Деякі коментатори кажуть, що цей документ був потрібний, щоб зупинити Церкву в Німеччині, зокрема, від повномасштабного літургійного благословення одностатевих осіб, що це допоможе запобігти цьому. Що Ви на це скажете?

Цими дипломатичними маневрами ми не можемо вирішити проблеми навколо німецьких єпископів. Ми повинні сказати правду: що це богохульство; що це гріх. Ви можете зрадити себе, ви можете зрадити інших, але ніхто не може зрадити Бога. Треба говорити правду не тому, що ми святі, а інші грішники. Якщо я проповідую Євангеліє, то я під судом Євангелія. Сам проповідник повинен бути взірцем для всіх. Він повинен докладати великих зусиль, щоб давати добрі приклади, підкреслювати віру довірою до проповідників. Але він має промовляти слово Боже, яке робить нас вільними, а не представляти себе більш ліберальним і відкритим, ніж Бог, який приніс свого Сина за спасіння світу.

Що Ви скажете на думку про те, що в нашій надмірно сексуалізованій культурі, де багато постраждали від трагічних наслідків так званої сексуальної революції, такий документ був необхідний, оскільки не було іншого способу достукатися до цих людей, щоб повернути їх назад до Церкви?

Цих людей приводить до Церкви не релятивізація істини та знецінення благодаті, але чисте Євангеліє Христа. З огляду на слабкість людини, особливо в сфері сексуальності, Ісус не виявляв ніякого співчуття до перелюбу, але сказав, що кожен, хто навіть дивиться на жінку з пожадливістю, вже вчинив перелюб у своєму серці, тобто вже порушив шосту заповідь Бога в Декалозі і таким чином зрікся життя Бога і Його правди (Мт. 5,28).

Інша критика документа стосується не лише його змісту, а й того, чого в ньому бракує. Немає жодної згадки, наприклад, про гріх статевих стосунків поза шлюбом чи одностатевих стосунків, про важливість покаяння та тверду постанову поправи чи заклику до людини прийти до Христа.

Вони уникають цього. Для них ці люди перебувають лише у складних ситуаціях через свою слабкість, і тому вони заперечують існування гріха як готовності чинити зло і діяти проти святої волі Бога [думаючи]: Вони лише бідні люди, і ми повинні їм допомогти .

Але в чому полягає допомога Ісуса Христа? Це допомога благодаті; це оновлення життя. Кожен покликаний до Царства Божого. Так, всі покликані. Але спасіння — це нове життя в Ісусі Христі, щоб бути вільним від гріха, і не тільки поважати моральний стандарт як ідеал, встановлений елітою, або правила, встановлені суспільством, але робити це відповідно до святої волі Ісуса. Це значення освячення, і це справжнє щастя, яке йде шляхом Бога. Це справжнє щастя — а не вперте повторення гріхів.

І про це в документі не йдеться.

Ні. Ні разу не згадано. Немає чіткої антропології, чіткої доктрини: що таке благодать? Що таке гріх? Що таке первородний гріх? Що таке особисті гріхи? Що робити із власною волею і співпрацею вашої вільної волі з благодаттю? У Тридентському соборі ми маємо цей великий документ про виправдання та первородний гріх. І там сказано: «Якщо хтось каже, що також за допомогою благодаті ви не можете уникнути гріха, це anathema sit, і ви виключені з повного сопричастя з Церквою». Потрібне справжнє відвернення від гріха і повне навернення до Господа.

Тож чи вважаєте Ви, враховуючи ці слабкості та помилки, які, за Вашими словами, є у Fiducia Supplicans, чи слід його (документ – пер.) відкликати і, як дехто вимагав, щоб кардинал Фернандес пішов у відставку?

Це питання до Папи, і це його відповідальність. Але я думаю, що з усіма цими інтерв’ю та інтерпретаціями інтерпретацій тих інтерпретацій справи не покращуються. Поверніться до ясності слова Божого і того, що сказано в Катехизмі, а не до цього схиляння перед цією абсолютно неправильною ЛГБТ і воук-ідеологією. Це не сучасне; це повернення до старого поганства. Це видно у старому поганському грецькому, римському та перському світі: усі, всюди дозволяли гомосексуальні акти та сексуальні стосунки з неповнолітніми, і вони не мали того високого стандарту моралі, зазначеного в Десяти Заповідях. Але з іншого боку, св. Павло сказав, що навіть язичники, у світлі свого розуму та сумління, здатні зрозуміти те, що написано в їхніх серцях (природний моральний закон).

Автор: Едвард Пентін