Редакційна колонка

Зараз в Україні звикли говорити, що домайданна Україна була просто перейменованою УРСР. І з цим не посперечаєшся. Щоправда, стара уересерівська система вмирає повільніше, аніж би нам усім цього хотілося, вона бореться, щоб і далі висмоктувати соки з усіх і кожного, хто живе під її пануванням. І багато в чому саме ця система несе відповідальність за усе, що відбувається в державі.

Минулої суботи, у день спомину св. Дмитра, стрічки новин українських інформаційних видань пістрявіли фразами з інтерв’ю Джорджа Сороса. Саме ж інтерв’ю фрагментами продемонстрували у програмі «Шустер Live» (від 7 листопада 2014 року). Інтерв’ю, як інтерв’ю суспільно-політичного характеру, яке нібито не має жодного стосунку до релігії. Мудрі, дипломатичні висловлювання відомого фінансового спекулянта, який купу своїх грошей вкладає у доброчинність.

Минулий тиждень і початок нового виявилися багатими на поді не тільки для України, але й для усього католицького світу. З одного боку, усе ще не вляглося відлуння після праці Синоду єпископів Католицької Церкви над питаннями душпастирювання сім’ї в сучасному світі, а з іншого – стався перший серйозний прорив у інформаційній політиці Церкви на світовому рівні.

У теперішній ситуації Україна опинилася між «Новим прекрасним світом» Олдоса Гакслі та «1984» і «Тваринним колгоспом» Джорджа Орвелла. Зі Сходу: «війна – це мир», «три – це п’ять», «незнання – сила». Зі Заходу: «всі є рівними, але є й рівніші», «сім’я – жахливий пережиток минулого».

Ситуація, яка склалася і продовжує розвиватися в Україні, набирає щораз загрозливіших обрисів. Уже зараз можемо спостерігати перші ознаки фундаментального розколу поміж більшістю представників влади і більшістю загалу суспільства. Усе частіше люди беруть у свої руки встановлення справедливості.

На жаль, оговтавшись після майданного шоку, політикум і чиновництво вкотре взялися за своє. Корупція, договорняки, хабарництво, здирництво, – знову процвітають. І знову «небожителі» українського владно-політичного Олімпу не звертають уваги на суспільство, над яким вони возвишуються.

Новий тиждень розпочався для України початком виборчих перегонів, які на певний час змусять суспільство забути про криваві жертви на Сході, про мордерства, вбивства, тортури, викрадення, про несправедливість. Але забуваючи про них, суспільство їх не позбудеться.

Нормальна людська психіка прагне сховатися, не пам’ятати про усе це насильство, жорстокість. Але труни героїв та герої-каліки будуть і далі стукати до серця, до совісті.

На початку минулого тижня Україна святкувала День Незалежності, але одночасно розпочалась уже повністю відверта агресія регулярних військ Московії в Україну. Одночасно з цим того самого 24 серпня 2014 р.Б. московський патріарх Кіріл з правдиво сатанинським цинізмом звинуватив усіх в Україні, хто не належить до московського патріархату, в злобі й ненависті до цієї конфесії.

Маски скинуто – це чи не найосновніший месидж тижня, що минув. Москва, як політична, так і церковна, скинула свої маски і вже не ховаючись розвернула свою агресивну діяльність. Політична Москва демонстративно перед очима західних журналістів, серед білого дня перекидає свої війська на Донбас. Церковна Москва, уже не ховаючись, називає тероризм на Донбасі релігійною війною за оборону «канонічєского» православ’я. І, на кінець, релігійна Москва в Україні – московське православ’я вибором відданого служителя руссміра відверто демаскувала свої правдиві наміри.

Новий тиждень Україна розпочала у знаку уже неприхованої, відвертої московитської агресії. Адже інакше не можливо кваліфікувати 6-годинний обстріл позицій українських військових тяжкою артилерією з території Російської Федерації. Якщо до цього московитський агресор старався діяти приховано, то, здається, що зараз він уже почав діяти зовсім відкрито.

Дуже ймовірно, що українсько-московитська війна входить у нову фазу.