Гендеризм відроджує середньовічну катарську єресь
  • Птн, 12/06/2015 - 23:14

Хорватський науковець професор д-р Іван Поляковічь звернув увагу на те, що гендеризм (родова ідеологія) – близький родич навчання катарської секти, яка була поширена в ХІ столітті. Так професор Поляковічь, здається, першим розглянув гендеризм – буцімто прогресивну ідеологію ХХІ століття, яка обіцяє рівність і щастя в подоланні тіла й біологічних законів, як пізнє продовження деструктивної ідеології, яка загрожувала в середніх віках знищити цивілізацію.

Катари були дуалістами і матерію вважали злом і відповідно до цього, народження дітей – нового матеріального життя, також вважали злом. Вони, на відміну від Католицької Церкви, не вважали контрацепцію, евтаназію і самогубство гріхом. Вважали більшим гріхом статевий акт, відкритий до народження дитини, як акт, який не призводить до зачаття. Вважали більшим злом статевий акт між чоловіком і жінкою, аніж гомосексуальний статевий акт. Окрім всього іншого катарське навчання було формою гностицизму.

Гендеризм – продовження моторошної середньовічної катарської єресі, але не тільки це. Це нове гомосексуальне репресивне пуританство, катарське пуританство просто замінене на гомосексуальне, один формалізм замінено іншим. Гендеризм – одночасно і новий суспільний конформізм, і нова репресивна мораль під покровительством держави зі згоди всіх політичних сил, це – нове тоталітарне однодумство.

Приклад колись католицької Ірландії просто жахає.

Понад 700 тисяч ірландців залишилось без своїх політичних представників, навіть більше, зараз вони – стигматизовані реакціонери. Новітні пуританці, сп’янілі від своєї перемоги, дивляться на них, як на «ганебну частину ірландського народу». Саме вони нині правдива меншина, а гомосексуалісти – статистична меншина, але світоглядна більшість.

Зараз, коли впала пилюка, піднята ірландським референдумом, можна зробити резюме того, що сталося. Одним із наших «співрозмовників» мав би бути французький філософ, бойовий атеїст і ненависник усякої релігії Міхаель Онфрай, а іншим – колумністка видання «The Irisch Timesa» – Бреда О’Браєн.

НОВИЙ/СТАРИЙ ПУРИТАНІЗМ

Міхаель Онфрай, критикуючи гендерну ідеологію, яка є фундаментом вимоги гомосексуалістів надати їхнім парам статус шлюбу й сім’ї, називає її «новим пуританством» і «тріумфом християнства», і то з боку тих, хто, як це не парадоксально, бореться проти релігійного пуризму. Онфрай каже: Гендерна ідеологія і ЛГБТ рух «показують суспільно деструктивні претензії, які парадоксальним способом здійснюють християнський проект – тіло без статевих органів, проект зачаття відділений від статевого акту.

У цій своїй заяві, теологічно хибній, Онфрай з правом вказує, що відкидання сексуальності й релятивізація статі (біологічні дані) і величання гендеру (культурно-антропологічні дані, вибір) є еквівалентом «ангельської» антропології, яка проникала в християнство від самих його початків під впливом гнози, антропології, яка своє пуританство будувала, як і ЛГБТ неопуританці, на тому ж фундаменті: на зневажанні й відкиданні біологічних і тілесних даних і фактів, прагнучи створити асексуальну людину, вільну від біологічного детермінізму.

Для старих пуританців, гностиків і сьогоднішніх ЛГБТ ідеологів, тіло – це тюрма, яку потрібно зруйнувати, перш за все через відкидання і релятивізацію сексуальності/статевості та возвеличуванням «вищого виміру» – духа чи душі в старих пуританців і культури в новітніх ЛГБТ пуританців, для яких біологічність – тільки матеріал, який культура має піднести на вищий рівень.

У своїй книзі «Гріх і страх» французький історик і антрополог Жан Делюмю стародавній пуританізм, але і сучасний ЛГБТ пуританізм, пояснює втратою відчуття реальності, яке завершується у царині сексуальності, в асексуальному ідеалі на зразок ангелів: «Відкидання людської об’єктивної реальності й автентичної іманентності мало своїм наслідком, що частина теологів і моралістів відкидала специфічно людський стиль існування, а це доводило до того, що Роберт Бултот, у вмисно суперечливий спосіб, назвав «ангельською антропологією».

Тому не дивує, що і старі гностики і новітні ЛГБТ пуританці мають спільну точку: відкидання біології, відкидання реальності, яку вони прагнуть перевершити у вищій сфері духа чи культури. Тому Онфрай твердить, що новий пуританізм гомосексуалістів, який витікає з гендерної ідеології, – небезпечний конструкт, який прагне «нової людини, без статі, прагне світу, який би замешкували ангели, світу, в якому возвеличується самоконструкція, яка заперечує статеві відмінності й як результат маємо гомосексуальність, бісексуальність, транссексуальність й усі інші форми сексуальності, які можна обирати й змінювати, як самі того забажаємо». Чоловік і жінка – це тільки, згідно з такими поглядами, наші фікції, культурно-антропологічні конструкції, в біологічному й тілесному нема нічого нормативного, вони тільки матеріал для формування.

Християнство відкинуло асексуальне бачення людини й «ангельську» мораль, які проникли в нього під впливом гностицизму з його наголошеним відкиданням біологічних реалій. На противагу цьому, гендеризм – це витягування з нафталіну мракобісних гностичних принципів, які відкидають природнє і біологічне на рахунок культурно-антропологічних конструктів.

Тому Онфрай не має рації, коли твердить, що «Гендерна ідеологія і ЛГБТ рух «показують суспільно деструктивні претензії, які парадоксальним способом здійснюють християнський проект – тіло без статевих органів, проект зачаття відділений від статевого акту». Оскільки асексуальна «ангельська сексуальність» – це хворий гностичний, а не християнський проект. Це проект гностицизму, який із своїм презирством тіла і світу на самих початках спробував проникнути в християнство, але був звідти вигнаний.

Те, що сталося в «католицькій» Ірландії, як і вся гендерна ідеологія, – це погане повернення у Середньовіччя у двох смислах. Перший – це те, що ЛГБТ пуританізм провадить до тієї самої мракобісної асексуальної «ангельської» антропології, перетворюючи її на гендерну ідеологію. Другий – це те, що зараз, фактично, відбувається повторний конфлікт між християнством і гностицизмом, у вигляді конфлікту Католицької Церкви і ЛГБТ (гностичного) руху, який зневажає біологію і природнє людське тіло. Історія, отже, і в цьому випадку, колись розпочалася як трагедія, а сьогодні набула форми фарсу, форми новітнього (гомосексуального) пуританства, яке, як і старе (гностичне), має дві фундаментальні характеристики: формалізм і зловживання моралі в неморальних цілях.

Фундаментальною характеристикою всякого пуританства є одержимість формами і відкидання суті з наміром формування свого порядку і суспільних відносин. Шлюб, сім’я, явна мораль перетворюються на пусті зовнішні форми, під якими процвітає всілякий бруд і лицемірство: позашлюбні діти, перелюби, аборти, педофілія…, але прилюдно про це не говориться, бо це не політкоректно, не зберігає форми і порядку в суспільстві.

Мораль тут не є реальністю, згідно з якою провадиться життя, а тільки форма, з допомогою якої можна талапнути по голові кожного, хто не погоджується з такою формою «моралі».

У царині релігійності старий пуританізм проявляв себе, як «літургія без віри», але головне – потрібно було строго дотримуватися традиції й звичаїв, при чому релігія більше була політичним, аніж духовним феноменом.

У новітньому пуританізмі, який набув форми ЛГБТ руху, також спостерігаємо одержимість формою та відкидання суті. Новітнім пуританцям важливо, щоб їхнє співжиття і формально отримало назву шлюбу й сім’ї, і хоча самі про себе вони твердять, що вони відмінні від інших, бажають бути такими ж, як всі решта, при чому форма їм важливіша від суті, важливіше як воно називається від того, чим воно є насправді. Вони одночасно відкидають традицію і її суспільні форми, але в той же ж час хочуть її для себе, бажаючи з тих самих форм мати користь.

У часі, коли гетеросексуалісти на Заході все менше і менше бажають вступати в шлюб, творити сім’ю, даючи першість різним новим, гнучким формам партнерства, новітні пуританці бажають ту саму законну форму, яку старі пуританці, перетворені в постмодерних релятивістів, все частіше відкидають.

А якщо хтось усе це аргументовано заперечить, тоді на сцену виходить насильство над інакодумцями, але не так поліційною палкою, як мораллю!  Розпочинаються історії про рівність, про дискримінацію, про любов і цілий спектр новітньої пуританської політичної коректності, ціллю яких є криміналізувати і публічно дискваліфікувати всяку інакшу думку.

Як і старі пуританці, так і новітні б’ють не так палицями, як «моральними» цінностями, які лише вороги суспільства й новітнього прогресу можуть відкидати. Знамениті «закони проти гомофобії» – це ніщо інше, як напад на свободу висловлювання і наукового дослідження, відродження табу, яких нема права оцінювати, якщо не бажаєш бути стигматизованим психіатричною назвою – гомофоб. У контексті формалізму й моралізму, як бейсбольної палиці, старий і новітній пуританізми досконало кореспондуються, як і раніше загадана асексуальна «ангельська» антропологія, яка зневажає і відкидає біологічне і його закони та обмеження.

З ірландським референдумом в ірландському пуританському суспільстві ніщо не змінилося субстанціально – просто його старий пуританізм замінено новим ЛГБТ пуританізмом, один формалізм замінено іншим, один суспільний конформізм іншим, одна форма репресивного моралізаторства іншою, і це зроблено під покровительством держави, за згодою всіх політичних партій.

Те, про що ніхто не говорить, це – проблема 700 тисяч ірландців, які голосували проти нового пуританізму, те, що було страшно дивитися на перестрашених ірландських єпископів, зрекетованих педофільними скандалами, які відмовилися від будь-якої кампанії, сховалися у мишачі діри, пардон, в захристії, і то тут то там щось стидливо шепнули з амвонів.

Тих 700 тисяч ірландців тепер це люди без політичного представництва, стигматизовані як мракобіси на «помилковому полюсі історії», на яких тріумфуючі новітні пуританці дивляться тепер, як на ганебну частину ірландського народу. Зараз саме вони є реальною меншістю в Ірландії, а не гомосексуалісти, які хоч і є статистично меншістю, насправді є світоглядною більшістю. Адже їх реально підтримують усі політичні партії, усі ЗМІ, Голлівуд, найвпливовіша людина світу – Обама, всі університети, які дбають про свій імідж. А попри це гомосексуалісти і надалі ниють і стогнуть, що вони, начебто, незахищена і дискримінована меншість.

БРЕДА О’БРАЄН – СПІКЕР РЕАЛЬНОЇ МЕНШИНИ

Власне через такий стан речей замість висновку даємо нову колонку Бреди О’Браєн – реального спікера нової «гомофобної» меншини в Ірландії.

«Сімсот тридцять чотири тисячі триста людей голосувало «проти» любові й рівності. Але вони так само великодушні й толерантні, як і їхні співгромадяни, які голосували «за». Вони так само люблять своїх гомосексуальних родичів. Насправді, деякі з них і самі гомосексуальні особи.

Це не узгоджується із загальною думкою, що ті, що голосували «проти», – це заскорлузлі, нетолерантні й параноїдальні люди. Неприємною істиною є те, що це не був референдум про те, чи подобаються нам гомосексуальні люди чи ні.

Люди, які голосувати «проти», просто бачать шлюб, як інституцію, в якій суспільство розпізнає статеві відмінності, як глибоко в самій людській суті вкорінені реальності людського роду.  І, найперше, але не тільки, як інституцію, в якій народжуються діти. Ці люди бажають зберегти цю істину в наших суспільних структурах і законах.

Більшість виборців, які голосували «за», вчинили це з великодушними й гуманними намірами. Навіть більше, особливо батьки та родичі гомосексуальних осіб бажають своїм дітям і родичам відчайдушно дати зрозуміти, що вони їм важливі так само, як і їхні гетеросексуальні брати і сестри. Усі ми це можемо зрозуміти.

Не мусимо дивуватися такому результату. Кампанія тривала тижнями. Вона показувала зірок і авторитетів, які є гомосексуалістами, але кампанія, яка просуває «за» гомо-«шлюби», триває вже роками. І ЗМІ радісно їй у цьому допомагають.

Не маємо чому дивуватися уряду, який цей референдум виставляв, як битву за серце і розум. Не маємо чому дивуватися міністрам, які переконували виборця, що якщо проголосуємо «проти», нашкодимо ментальному здоров’ю гомосексуалістів.

Це той самий уряд, який знищив систему захисту ментального здоров’я в країні, почавши з відкликання зі шкіл психологічних радників, які перші звертали увагу на можливі ментальні проблеми, і закінчуючи драстичним зменшенням кількості психіатричних служб. Лицемірство уряду просто жахає.

Не мусимо дивуватися політичній системі, яка зневажає інтереси 734 300 виборців, яких ніхто не підтримав, окрім шістьох хоробрих парламентарів і одного сенатора, які відважилися бути інакшими.

Кампанії «проти» залишилося єдине завдання, майже нездійсненне, вказати на наслідки, які викличе зміна визначення шлюбу в Конституції. І на кожному кроці прихильників «проти» принижувалося і зневажалося, як людей, які поширюють страх і замилюють очі загалу.

Але факти залишаються фактами, скільки би їх не заперечувалося. Кожного разу, коли двоє чоловіків прагнуть отримати дитину, їм потрібна сурогатна мати. Кожного разу. Це надзвичайно наївно – думати, що якщо референдум прошить поняття «шлюб» на гомосексуальні пари, то це не дозволить гомосексуальним парам мати дітей. Але ті що були «за» постійно наголошували, що референдум ніяк не пов’язаний з питанням дітей і сурогатного материнства. Так начебто голосуванням «за» два чоловіки і дитина стають природньою, фундаментальною спільнотою, а мати дитини виключена з неї.

Цим ми статус шлюбу, який передує всякому законному припису і перевищує його, дали «сім’ї», яка може привести на світ дитину виключно шляхом сурогатного материнства через донацію яйцеклітин чи сперми. Ми незворотньо пошкодили зв’язок між шлюбом і правом дитини, щоб про неї піклувалися дві особи, кожна з яких дала їй половину своєї біологічної, суспільної і сімейної ідентичності. Ірландці, фактично, проголосували, щоб Конституцією підтвердити, що розділяють дитину від половини їхньої генетичної спадщини і половини їхньої родини.

Одного дня молода ірландка йтиме в пошуках вулицями Копенгагену. Виховали її дві матері, дві лесбіянки, які дуже її люблять і є прекрасними матерями. Але вона також хотітиме відкрити для себе іншу частину самої себе, отримати відповіді на прості запитання: чи від свого батька вона отримала любов до музики, чи успадкувала від нього форму своїх рук? Усе, що вона знає про свого батька, – це датський донатор сперми. Вона поняття немає скільки в неї напівсестер і напівбратів. У просторах Інтернету вона контактує з іншими людьми донаторів сперми і знає, що деякі з них мають понад 150 напівбратів і напівсестер.

Адреса її батька – донатора сперми, з огляду на те скільки часу минуло, застаріла. Тому вона блудить вулицями Копенгагену, вдивляючись у лиця перехожих – може це мій батько, може це мій напівбрат чи напівсестра?

Це могло статися і без цього, щоб це було записано у Конституції. Але зараз ця молода дівчина мусить якось носитися з жахливим для неї фактом, що 2015 року її ірландські співгромадяни своїми голосами підтвердили конституційний порядок, який позбавив її половини її ідентичності. Своїми голосами вони підтвердили, що такий стан природній і фундаментальний, і записали це в Конституції.

Це аж ніяк не є приємна реальність. Як би ми не бажали вигнати людей, які про це говорять, але істину не можемо витерти тільки тому, що ми цього бажаємо».


Паломництво Святими місцями