В інтерв’ю з єпископом Віталієм Скомаровським, Головою Конференції римо-католицьких єпископів України, йдеться про допомогу, яку РКЦ надає потребуючим від початку повномасштабної війни, про опіку над духовенством та про найбільші виклики в духовній сфері на цьому етапі війни. «Ми хочемо миру, але ми змушені боронити свою Вітчизну», – наголошує він.

«Я особисто найбільший виклик бачу в небезпеці бути “затягнутими в болото” негативних почуттів, які є закономірною реакцію людей на насильство, на зло. Але ми намагаємося теж пояснювати людям, і самим глибше розуміти, що це шкодить, насамперед, нам самим. Ненависть нікого не зробила щасливим», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News Луцький Єпископ Віталій Скомаровський, Голова Конференції римо-католицьких єпископів України.

Служіння голови конференції єпископів в час війни

Єпископа Віталія було обрано головою конференції у березні цього року. Ділячись думками про те, які завдання стоять перед ним в такий складний для України час, ієрарх зауважив, що ці завдання визначені в їхньому Статуті. «В нас голова конференції має обов’язки більше координаційні, – пояснив він, – тому що кожен єпископ у своїй дієцезії має повноту влади. Це не голова Церкви, а лише голова конференції єпископів, і основним завданням є те, щоб ми завжди були єдиним голосом Церкви не тільки в Україні, але й – що зараз в цей трудний час теж дуже важливо – у цілому світі».

Єпископ підкреслив, що в цей період важливо також бути витривалими в молитві, у вірі, в надії і в допомозі потребуючим. Він вказав на нагальну необхідність духовної підтримки людей. «Ця потреба існуватиме ще довго, – наголосив він. – Дай Боже, щоб ця війна скінчилася якнайскоріше, але й після війни дуже багато людей буде потребувати духовної, психологічної і також матеріальної допомоги».

Змінюється форма допомоги

Пріоритети допомоги, яку потребуючим надає Римо-Католицька Церква в Україні, залишаються тими самими, хоча тепер вона набрала іншої форми. Єпископ Скомаровський розповів, що в перші тижні і місяці війни вони відповідали на ті потреби, які виникали в той момент. Через Луцьку дієцезію проїжджало дуже багато біженців, які потребували елементарних речей, і наприклад, місцевий Карітас годував людей на залізничних вокзалах. Допомагали також військовим, надсилаючи їм медикаменти. «З часом ця допомога стала більш організованою, – додав наш співрозмовник. – Якщо раніше це була маса речей, які нам давали, і ми мали це розподіляти серед тих, які потребують, то тепер ми більше звертаємо увагу на конкретні проекти допомоги, тобто конкретні групи людей, біженців, дітей, людей з особливими потребами, хворих». Єпископ додав, що також їхні партнери чи благодійники почали надавати перевагу допомозі, що спрямована на певні цільові групи.

Підтримувати тих, хто допомагає  

В цей час війни українське суспільство почало проявляти набагато більше солідарності й великодушності одні до одних, але війна триває і ті, хто допомагає, також потребують підтримки. Серед них – парохи, капелани, богопосвячені особи і миряни, які присвячують себе служінню іншим. Владика Віталій зазначив, що РКЦ в Україні завжди приділяла вагому увагу підтримці свого духовенства: є різні форми духовних вправ, відпочинку, відновлення для священиків, сестер, світських осіб. «А час війни – це, звичайно, важкий час, це стрес для всіх, – сказав він. – Це постійне перебування у відчутті відсутності безпеки, тому це досить важко, і потрібно підтримувати людей, і скільки можемо, ми це робимо, бо тут, особливо в нас, в західній частині, трохи спокійніше і є можливість збирати людей».

Ієрарх додав, що вони проводять також курси для священиків, під час яких їм пояснюють особливості спілкування, наприклад, з військовими, які повернулися з війни, із сім'ями, які втратили своїх рідних, з дітьми. «Ми запрошуємо психологів, які допомагають ознайомитися з певними правилами, – пояснив він, – бо це прості правила, але їх треба знати, щоби не робити помилок, щоб допомогти людям, а не нашкодити».

«Ненависть нікого не зробила щасливим»

Відповідаючи на запитання про те, якими є найбільші виклики в духовній сфері на цьому етапі війни, наш співрозмовник сказав: «Я особисто бачу найбільший виклик в небезпеці бути “затягнутими в болото” негативних почуттів, які є закономірною реакцію людей на насильство, на величезне зло. Але ми намагаємося теж пояснювати і самим глибше розуміти, що це шкодить, насамперед, нам самим. Ненависть нікого не зробила щасливим, чи якась жага помсти, чи невгамований гнів. Тому, приймаючи це, – тому що це є війна, і це великі травми, великі втрати, які люди переживають, – важливо, щоб ми вміли теж працювати над цим, віддаватися Богові, і щоб в наших серцях жила не ненависть, а любов, тому що ми захищаємо і маємо захищати свою Батьківщину не з ненавистю до когось, а тільки з любові до нашої Батьківщини, наших рідних, близьких. Очевидно, ми проголошуємо це слово Боже в наших храмах. Моя мрія така, щоб ми все ж таки могли вийти з цих негативних, темних речей, і завжди зберігали в своїх серцях світло, так як в нашій країні це почалося вже давно – це світло, яке запалилося в серцях людей, які прагнули свободи, щоб воно ніколи не згасало, щоб ніхто не зміг його згасити».

Підтримка України не зменшилася

Незважаючи на те, що війна в Україні триває вже понад півтора року, підтримка українців з боку іноземців не зменшується. До такого висновку дійшов владика Віталій, спілкуючись з людьми під час своїх нещодавніх поїздок до Європи та США. «Багато людей, з якими я зустрічався, щиро запевняють, що вони моляться, деякі щодня, є молитовні групи, які пам'ятають про нас. Є також бажання допомогти: багато людей питають: “Чим ми можемо вам допомогти?” І для мене це теж знак Божої дії, тому що все-таки пройшло дуже багато часу».

Віра і релігія під час війни

«Чи, на Вашу думку, можна говорити, що в Україні під час війни відбулося переосмислення ролі релігії, ролі Церкви у житті суспільства?» – відповідаючи на це запитання, Голова Конференції римо-католицьких єпископів сказав: «Я не бачу якихось радикальних змін. Але, напевно, війна дуже вплинула на багатьох. Кажуть, що на фронті немає невіруючих людей. І дійсно, солдати, з якими я спілкуюся, вони моляться, моляться і завжди просять про молитву».  Ієрарх також зауважив, що незважаючи на те, що багато людей виїхало, кількість людей, які відвідують храми не зменшується, бо приходять нові люди, які шукають Бога. «І кожен в своєму серці, напевно, вирішує це питання віри і те, як ця віра має виразити себе», – підкреслив він. Зміни у цій сфері, за його словами, не повинні відбуватися у кардинальний спосіб, бо йдеться, швидше про «повільний, але поступовий ріст».

Ієрарх додав, що, з іншого боку, «секулярне мислення чи мислення безбожне нікуди не ділося». Він зазначив, що прикладом цього є те, що в серпні цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроект, яким пропонується декриміналізувати порнографію. «Невже в часі війни це є нагальним питанням?» – наголосив він, додаючи: «В мирний час ми могли би вийти і виразити свою думку на вулицях, а тепер це військовий стан і такої можливості немає, і тому деякі люди, напевно, хочуть це використати». Єпископ зауважив, що такі тенденції є дивними в час війни, «коли ми маємо всі бути згуртовані навколо питань, які є спільними для нас, а не підносити якісь речі, які можна відкласти».

Особистий досвід війни

«У перший день війни я прокинувся від вибухів на нашому летовищі, не зрозумівши, що діється. Але потім відразу включив інтернет і побачив, що почалася війна, – розповів владика Віталій, пригадуючи 24 лютого 2022 року. –Це дивне таке відчуття… просто в такий момент людина більше зосереджується на діях: що ми маємо робити? Просто хвилюватися – це нічого не допоможе, вже нічого не змінити, війна почалася. Війна, якої ми не сподівалися, бо в ХХІ столітті в Європі почати війну – це безумство, але це безумство відбулося, і ми з цим живемо. Ми не хочемо війни, ми хочемо миру, але ми змушені боронити свою Вітчизну.

Єпископ Скомаровський поділився, що підтримувати інших йому допомагає віра. «Віра це те, чим можна ділитися. Віра, молитва…Також я як єпископ можу уділити благословення. – сказав він. – Насправді, в часі війни зустрічаюся з дуже тяжкими речами, але це теж є частина життя. Коли, наприклад, на похоронах військових маленькі діти, які залишилися без батька, це дуже тяжко… І, звичайно, дуже хочеться, щоб цього не було, але воно є, і ми маємо через це перейти. Бог знає, чому на нашу долю таке випадає, але, напевно, Він з цього теж може видобути добро».