Папа до кармелітів: сьогодні потребуємо революції ніжності
  • Нед, 22/09/2019 - 22:38

Про вірність та контемпляцію, про молитву та супровід і про лагідність та співчуття як головні напрямні у житті ченців-кармелітів говорив Єпископ Риму, приймаючи учасників Генеральної Капітули Кармелітського Ордену.

«Бог поблагословив Кармель особливою харизмою для збагачення Церкви і для передавання радості Євангелія світові, ділячись тим, що ви отримали з ентузіазмом та великодушністю», – мовив Папа Франциск на початку своєї промови, приймаючи у суботу, 21 вересня 2019 р., в Апостольському палаці у Ватикані учасників Генеральної Капітули Ордену Братів Пречистої Діви Марії з Гори Кармель.

Відштовхуючись від головної теми Генеральної Капітули, яка звучить «Ви є Моїми свідками (Іс. 43, 10); від одного покоління до іншого: покликані бути вірними нашій кармелітській харизмі (пор. Конст. 21)», Святіший Отець забажав вказати на три напрямні, які повинні окреслювати життя ченців-кармелітів.

Вірністю та контемпляція

Першою напрямною для кожного кармеліта, на переконання Святішого Отця, повинна бути вірність та контемпляція. «Церква цінує вас і, думаючи про Кармель, думає про школу контемпляції. Як засвідчує багата духовна традиція, ваша місія є плідною тією мірою, якою вона вкорінена в особистий стосунок з Богом», – підкреслив Папа, пригадуючи повчання блаженного Тіто Брандсма, мученика та містика, який наголошував, що усамітнення, віддалення від світу у контемпляції є кращою частиною духовного життя. Кармелітський спосіб контемплятивного життя приготовляє членів Ордену до служіння Божому людові у будь-якому апостоляті та уряді.

Молитва та супровід

«Другою напрямною є супровід та молитва. Кармель є синонімом внутрішнього (духовного) життя. Кармелітські містики та письменники зрозуміли, що “перебувати в Бозі” та “перебувати у своїх справах” не завжди збігається. Турбуватись про тисячу Божих справ, не будучи вкоріненими у Ньому (див. Лк. 10, 38-42), швидше чи пізніше, поставить перед нами рахунок: ми усвідомимо, що загубили Його впродовж шляху», – наголосив Вселенський Архиєрей, вказуючи на те, що в духовне життя ченців може закрастись літеплість, зокрема тоді, коли євангельські ради стають лише рутиною, а любов до Ісуса більше не стоїть у центрі життя. Папа звернув увагу також і на одну із найбільших спокус, які сьогодні стоять перед Церквою і, особливо, перед духовними особами, а саме – спокуса зісвітчення.

«Покоління кармелітів та кармеліток своїм прикладом навчили нас жити більше "всередині", ніж "зовні" нас самих та йти до "el más profundo centro – найглибшого центру", як говорить святий Іван від Хреста (Живе полум’я любові B, 1,11-12), бо там живе Бог, і Він запрошує нас шукати Його», – додав Папа, заохочуючи членів Кармелітського Ордену супроводжувати людей та допомагати їм налагоджувати дружні стосунки із Господом. «Наш світ є спраглий Бога і ви, кармеліти, вчителі молитви, можете допомогти багатьом вийти з гамору, поспіху та духовної посухи. Очевидно, не йде мова про те, аби вчити людей акумулювати молитви, але, щоб бути чоловіками та жінками віри, Божими друзями, які здатні прямувати шляхами духа», – звернувся Святіший Отець до присутніх, вказуючи також на те, що від тиші та молитви народяться оновлені спільноти богопосвячених осіб.

Далі він зазначив: «Краса спільнотного життя сама в собі є орієнтиром, що породжує спокій, приваблює Божий народ і заражає радістю Воскреслого Христа. Справжній кармеліт випромінює радість від того, що бачить в іншому брата, якого підтримує, любить і з яким ділитися життям».

Лагідність та співчуття

На закінчення Папа звернув увагу присутніх на третю напрямну, якою є лагідність та співчуття. «Контемплятивна особа має співчутливе серце. Коли любов послаблюється, усе втрачає смак. Дбайлива та креативна любов є бальзамом для тих, які є втомлені та обтяжені (пор. Мт. 11, 28), для тих, які страждають через залишення, мовчання Бога, душевну порожнечу, розбиту любов». Хто любить Бога, той повинен шукати Його у бідних, у братах Ісуса Христа. За словами Вселенського Архиєрея, контемпляція не повинна обмежуватись лише до духовних піднесень та екстазів, стаючи якимись окремими миттєвостями життя, віддаляючись від радощів та тривог Божого народу. «Рани Ісуса також і сьогодні є помітними на тілах братів і сестер, яких обдирають, принижують і поневолюють. Доторкаючись до цих ран, пестячи їх, можемо поклонитися живому Богові, Який є серед нас. Сьогодні ми потребуємо революції ніжності (див. Evangelii gaudium, 88; 288), яка вчинить нас чутливішими до темних ночей і драм людства», – підсумував Глава Католицької Церкви.