Підготовчий документ до Синоду Єпископів 2014
  • Чтв, 07/11/2013 - 16:40

5-19 жовтня 2014 року у Ватикані відбудеться ІІІ Надзвичайна Асамблея Синоду Єпископів на тему «Завдання душпастирства сім'ї в контексті євангелізації». Генеральний Секретаріат Синоду оголосив підготовчий документ разом з опитуванням, який повинен бути скерований у конкретні єпископати до деканатів і парафій, щоб віднайти реальні і конкретні дані, які стосуються синодальної тематики.

Аналогічне прохання скероване до інших інституцій, які братимуть участь у Синоді. Відповіді необхідно подати до генерального секретаріату Синоду Єпископів до кінця січня, а потім їх проаналізують у лютому під час засідання Ради Секретаріату. На цій підставі буде випрацюваний документ "Instrumentum laboris".

 

Синод Єпископів

ІІІ Надзвичайна Асамблея

«Завдання душпастирства сім'ї в контексті євангелізації»

 

Підготовчий документ

І. Синод: сім’я і євангелізація

Місія голошення Євангелія усьому створінню була довірена учням безпосередньо Господом, Церква ж вершить її протягом історії. Ця місія у час очевидних суспільних і духовних криз, який ми переживаємо, стає душпастирським викликом, який вимагає відповіді євангелізаційної місії Церкви щодо сім’ї, життєдайної клітини суспільства і церковної спільноти.

У цьому контексті пропозиції Євангелії щодо сім’ї є винятково пильним і потрібними. Значення цього твердження виникає з факту, що Святіший Отець постановив, що праця Синоду Єпископів відбуватиметься у два етапи: перший – Надзвичайна Загальна Асамблея 2014 року, яка повинна послужити розпізнаванню актуального стану речей і збору свідчень та пропозицій єпископів, щоб голосити і достовірно жити Євангелієм у сім’ї; а другий – Звичайна Загальна Асамблея у 2015 році, щоб спробувати сформулювати робочі вказівки душпастирства людської особи і сім’ї.

Тепер зʼявились виклики, ще донедавна незнані, від розповсюдженої практики спільного проживання, яка не провадить до подружжя, а деколи навіть виключає його ідею, аж до зв’язків осіб одної статі, яким нерідко уможливлюється доступ до всиновлення дітей. Серед багатьох нових викликів, які вимагають уваги і душпастирської праці Церкви, достатньо пригадати: мішані або міжрелігійні подружжя; неповну родину без одного з батьків; полігамію; подружжя по домовленості з виникаючою звідти проблемою приданого, яке часто розуміють як ціну придбання жінки; кастову систему; культуру браку заангажування і принцип, що подружній зв'язок може зобов’язувати лише протягом якогось часу; ворожі до Церкви форми фемінізму; міграцію і переформулювання самої ідеї сім’ї; релятивістичний плюралізм у концепції подружжя; вплив медіа на національну культуру у її розумінні подружжя і сімейного життя; виникаючі в основі деяких законодавчих пропозицій тенденції, які знецінюють тривалість і вірність подружнього союзу; зростання практики сурогатних матерів; нові інтерпретації прав людини. Понад усе, однак, зокрема в межах Церкви, ослаблення чи занедбання віри у сакраментальну природу подружжя і оздоровлюючу силу таїнства покути.

З цього всього виникає, що дуже нагальним є звернення уваги єпископату цілого світу „cum et sub Petro” (З Петром і під його проводом) на ці виклики. Наприклад, якщо подумаємо лише про факт наскільки багато у теперішній ситуації дітей і молоді, народжених у неврегульованих подружжях, ніколи не бачили як їхні батьки приймають таїнства, то зрозуміємо, якими невідкладними є виклики, що стоять перед євангелізацією у наявній ситуації, яку можна спостерегти майже у кожній частині світу. Цій реальності винятковим чином відповідає широка акцептація навчання про Боже милосердя  і турбота про страждаючих осіб на географічних і екзистенціальних просторах: очікування, які звідси виникають, у справі душпастирських рішень щодо сім’ї, дуже широкі. Рефлексія Синоду Єпископів у цих справах тому є дуже потрібна і термінова, а також необхідна, як вираз любові пастирів до довірених їм осіб і цілої людської родини.

 

II – Церква і Євангеліє про сім’ю
 

Радісна Звістка про любов Бога повинна звіщатись особам, які живуть тим фундаментальним особистим людським досвідом подружжя і спільноти, відкритої на дар дітей, якою є сімейна спільнота. Наука віри на тему подружжя має представлятись у комунікативний і ефективний спосіб, щоб вона могла сягнути сердець і перемінити їх згідно з Божою волею, об’явленою в Ісусі Христі.

У цьому документі цитування біблійних джерел про подружжя і сім’ю обмежується лише до найбільш важливих. Те ж стосується документів Вчительського Уряду, які охоплюють лише ті, що стосуються універсального характеру, включаючи деякі тексти Папської Ради у справах сім’ї. Єпископи, що братимуть участь в Синоді, зможуть зацитувати документи, розпрацьовані їх власними єпископськими конференціями.

У кожному часі і в різноманітних культурах ніколи не бракувало ані чіткого навчання пастирів, ані конкретного свідчення вірних, чоловіків і жінок, які у дуже різних обставинах жили Євангелієм про сім’ю, як незрівняним даром для їх життя і їх дітей. Заангажування, на кшталт майбутнього Надзвичайного Синоду, отримало стимул і підтримується прагненням передавати це послання усім, із більшим наголосом, з надією, що «скарб Об’явлення, довірений Церкві, щоразу більше наповнює людські серця» (DV 26).

План Бога Творця і Відкупителя

Краса біблійного послання про сім’ю має своє коріння у створенні чоловіка і жінки, які обоє були стоврені на Божий образ і подобу (пор. Бут. 1,24-31; 2, 4b -25). Пов’язані нерозривним сакраментальним зв’язком, подруги живуть красою любові, батьківства, материнства і найвищої гідності участі таким чином у Божій справі творіння.

В дарі плоду їх зв’язку вони беруть на себе відповідальність розвивати і виховувати інших осіб для майбутнього людського роду. Через народження дітей чоловік і жінка у вірі виконують покликання бути співпрацівниками Бога в турботі про створіння і розвиток людської родини.

Блаженний Іван Павло ІІ прокоментував цей аспект у «Familiaris consortio»: «Бог створив людину на свій образ і подобу (пор. Бут. 1,26); покликаючи її до існування в любові, покликав її водночас до любові. Бог є любов’ю (1 Ів.4,8) і в собі самому переживає таємницю особової спільності любові. Створюючи людину на свій образ і неустанно підтримуючи її в існуванні, Бог вписує в людськість чоловіка і жінки покликання, а саме здатність і відповідальність за любов і спільноту (пор. «Gaudium et spes», 12). Любов є основоположним і вродженим покликанням кожної людської істоти» (FC,11).

Цей план Бога Творця, затемнений первородним гріхом (пор. Бут. 3,1-24), проявився в історії через діяльність вибраного народу аж до сповнення часів, коли разом із утіловленням Божий Син не лише підтвердив Божу волю спасіння, але разом з відкупленням дав ласку послуху цій волі.

Божий Син, Слово, яке стало тілом (пор. Ів 1,14) в лоні Діви Марії, жив і зростав у сім’ї з Назарету і брав участь у весіллі в Кані, святкування якого збагатив першим із своїх «знаків» (пор. Ів. 2,1-11). З радістю Він прийняв родинну гостинність своїх перших учнів (пор. Мк. 1,29-31; 2,13-17) і потішав занурену в смуток родину своїх друзів у Витанії (пор. Лк. 10, 38-42; Ів. 11, 1-44).

Ісус Христос відновив красу подружжя, пропонуючи наново гармонійний план Бога, занедбаний через затверділість людського серця, навіть в традиції народу Ізраїля (пор. Мт. 5,31-32; 19, 3-12; Мк. 10,1-12; Лк. 16,18). Повертаючи до джерела, Ісус навчав про єдність і вірність подругів, відкидаючи відпущення дружини і чужоложство.

Власне через незвичайну красу людської любові – вже раніше оспівану в Пісні Пісень і подружньому зв’язку, якого прагнули і який боронили пророки, як Осія (пор. Ос. 1,2 - 3,3) і Малахія (пор. Мл. 2,13-16) – Ісус наголосив на первинній гідності любові жінки і чоловіка.

Учення Церкви про сім'ю

Також у першій християнській спільноті сім’я називалася "домашньою Церквою" (пор. ККЦ, 1655): у так званих "сімейних кодексах" апостольських послань Нового Завіту велика сім’я стародавнього світу описується як місце глибокої солідарності між дружинами та чоловіками, між батьками та дітьми і між багатими й бідними (пор. Еф 5, 21 - 6, 9; Кол 3, 18 - 4, 1; 1 Тим 2, 8 – 15; Тит 2, 1 – 10; 1 Петра 2, 13 - 3, 7, пор. також Флм). Особливо послання до Ефесян бачить у подружній любові між чоловіком і жінкою "велику таємницю", що уприсутнює у світі любов Христа і Церкви (пор. Еф 5, 31-32).

Упродовж століть, особливо в сучасну епоху аж до наших днів, Церква не змінювала свого сталого і розвинутого вчення про сім'ю та шлюб, який лежить в її основі. Один із найбільш піднесених висловів запропонував Вселенський Ватиканський Собор II у пастирській Конституції "Gaudium et Spes"; порушуючи деякі з найбільш актуальних питань, цілий розділ присвятив промоції гідності шлюбу та сім'ї, як це показує опис її значення для творення суспільства: "Сім'я, в якій різні покоління зустрічаються і допомагають один одному рости в мудрості та гармонійному поєднанню прав особи з іншими потребами суспільного життя, становить фундамент суспільства" (GS, 52). Особливо інтенсивним є заклик до христоцентричної духовності для подружжя віруючих: "Самих, нарешті, подругів, які створені на образ і подобу Бога живого і мають істинні особисті відносини, нехай єднає те саме почуття, подібні думки і взаємне освячення, щоб вони, пішовши слідом за Христом, Джерелом життя, у радості та жертовності свого покликання завдяки вірній любові ставали свідками тієї таємниці любові, яку Господь явив світові через Свою смерть і воскресіння" (GS 52).

Окрім того, Наступники Петра після ІІ Ватиканського Собору своїми повчаннями збагатили вчення про шлюб та сім'ю, зокрема Павло VI  своєю енциклікою "Humanae Vitae", яка подає конкретне навчання щодо принципів і практики. Папа Іван Павло II у своєму Апостольському повчанні "Familiaris Consortio" хотів підкреслити пропозицію Божого плану щодо первісної правди любові у подружжі та сім’ї: "Єдиним "місцем", що уможливлює таке віддавання себе у всій правді є подружжя, тобто союз подружньої любові або свідомий і вільний вибір, через який чоловік і жінка приймають внутрішню спільність життя і любові, призначену самим Богом (пор. "Gaudium et Spes", 48), яка лише у цьому світлі проявляє свій справжній сенс. Інститут шлюбу не є результатом якогось неправомірного втручання суспільства чи влади, чи зовнішнім порушення якоїсь форми, а становить внутрішню умову союзу подружньої любові, що підтверджується публічно як єдиний та унікальний, щоб таким чином зберегти вірність щодо задуму Бога-Творця. Це вірність, далека від обмеження свободи особи, захищає її від всякого суб'єктивізму і релятивізму та дає їй участь у творчій Мудрості" (FC 11).

Катехизм Католицької Церкви збирає ці фундаментальні істини: "Подружній союз, через який чоловік і жінка становлять один з одним внутрішню спільноту життя і любові, заснований з волі Творця, Який наділив його своїми власними правами. За своєю природою він спрямований на добро подружжя, а також на народження і виховання потомства. Христос Господь підніс подружжя охрещених до гідності таїнства" (пор. II Ватиканський Собор, конст."Gaudium et Spes", 48; ККП, кан. 1055, § 1).

Навчання Церкви, викладене в Катехизмі, стосується як богословських основ, так і моральної поведінки, трактованих під двома різними заголовками: «Таїнство подружжя» (пункти 1601-1658) та «Шоста заповідь» (2331-2391). Уважне читання цієї частини Катехизму запевняє актуалізацію розуміння науки віри, яка підтримує діяльність Церкви перед обличчям викликів суспільства. Її душпастирство знаходить натхнення у правді подружжя як плану Бога, який створив чоловіка і жінку, а в повноті часів об’явив у Ісусі також повноту любові наречених, піднесену до гідності таїнства. Християнське подружжя, збудоване на згоді, обдароване також своїми наслідками, якими є добро і завдання подружжя. Однак, воно не є вільним від наслідків гріха (пор.Бт.3,1-24), які можуть спричинити глибокі рани, а навіть образу гідності таїнства.

Нещодавня енцикліка Папи Франциска «Світло віри»(Lumen fidei) говорить про сім’ю у її пов’язанні з вірою, яка показує «наскільки міцними можуть бути взаємини між людьми, якщо Бог стає присутнім поміж ними» (LF,50). «Сім’я є тим першим середовищем, в якому віра освітлює місто людей. Перед усім маю на увазі стійкий зв’язок чоловіка і жінки у шлюбі. Повстає цей зв'язок з любові - знаку і присутності Божої любові - із визнання позитивності статевих відмінностей і прийняття їх, завдяки яким подруги можуть стати одним тілом (Бут 2:24) і здатні до народження нового життя як вияв доброти Творця, його мудрості і його плану любові. Будуючи на цій любові, чоловік і жінка можуть присягнути один одному взаємну любов вчинком, що зобов’язує на все життя і який так багато спільних рис з вірою має. Присягнути ж любов на все життя можливо лише тоді, коли усвідомлюємо існування плану, що перевищує наші проекти, який нас підтримує і робить здатними усе наше майбутнє принести в дар коханій людині» (LF 52). «Віра не є притулком для людей позбавлених відваги, але розвитком нашого життя. Віра допомагає віднайти нам наше велике покликання, покликання до любові, і гарантує, що ця любов є надійна, що їй віддатися вартує, бо її фундамент стоїть на Божій вірності, що сильніша за будь-яку слабкість нашу» (LF 53).

ІІІ Анкета

Наступні питання допоможуть партикулярним Церквам взяти участь у підготовці до Надзвичайної Асамблеї Синоду, ціллю якої є голошення Євангелії серед сьогоднішніх викликів душпастирських стосовно сім'ї

1. Поширення вчення про сім’ю на основі Святого Письма і Вчительського Уряду Церкви.

а) Опишіть, яким чином сьогодні люди розуміють вчення Католицької Церкви на тему сімейних цінностей, що містяться в Біблії, «Gaudium et spes», «Familiaris Consortio» та інших документах післясоборного Вчительського Уряду? Яку формацію отримують вірні в навчанні Церкви про сімейне життя?

b) У випадках, коли вчення Церкви є відоме ,чи приймається воно в повноті і чи існують труднощі у втіленні його в життя? Якщо так, то які?

c) Якою мірою вчення Церкви є поширене в душпастирських програмах на державному, єпархіальному і парафіяльному рівнях? Яка катехизація проводиться про сім’ю?

d) Якою мірою – і в яких аспектах особливо – це вчення є дійсно відоме, прийняте, відкинене і/чи критиковане у сферах поза Церквою? Якими є культурні фактори, що ускладнюють повне прийняття вчення Церкви про сім’ю?

2. Подружжя на основі природнього закону

a) Яке місце займає ідея природнього закону в кульутрній сфері суспільства: в інституціях, освіті, академічних колах і загалом серед людей? Які антропологічні ідеї лежать в основі дискусії про природню основу сім’ї?

b) Чи ідея зв’язку між чоловіком і жінкою, що виходить із природнього закону, є прийнятою серед охрещених загалом?

c) Яким чином теорія і практика зв’язку чоловіка і жінки, що базується на природньому законі, ставиться під сумнів у творенні сім’ї? Як це питання представляється і розвивається в громадських інституціях і в Церкві?

d) Опишіть, як поступає душпастирська опіка у випадку, коли непрактикуючі католики чи декларовані невіруючі просять про укладення шлюбу?

3. Душпастирство сімей у євангелізації

a) Який досвід виник впродовж останніх десятиліть у справі приготування до подружжя? Які зусилля докладаються з метою побудження євангелізації подружжя і сім’ї? Як можна поширювати усвідомлення сім’ї як «домашньої Церкви»?

b) Наскільки успішними були Ваші пропозиції щодо способу молитви в сім’ї, що враховує труднощі суспільного життя і сучасної культури?

c) В часі кризи покоління, наскільки християнські сім’ї є здатними виконати своє покликання передавати віру?

d) Яким чином місцеві Церкви і рухи сімейної духовності здатні творити способи діяльності, що можуть стати прикладом для наслідування?

e) Який особливий внесок у поширення достовірної і цілісної ідеї подружжя і християнської сім’ї можуть зробити сучасні подружжя і сім’ї?

f) Яку душпастирську опіку надає Церква у підтримці і формації пар у кризових ситуаціях?

4. Душпастриство у деяких важких ситуаціях, пов’язаних з цивільним станом

a) Чи конкубінат ad experimentum є душпастирською реальністю у реаліях локальної Церкви? Який приблизно процент вірних живе без шлюбу?

 b)Чи існують зв’язки, які не є формалізовані ні релігійно, ні цивільно? Чи доступні вірогідні статистики?

c) Чи пари, які живуть у сепарації, а також розлучені, які вступили в поновний подружній зв'язок, є душпастирською реальністю локальної Церкви? Чи можна подати їх приблизний процент? Яким чином дають собі раду з цією ситуацією відповідні душпастирські програми?

d) Яким чином у всіх вищезазначених випадках охрещені живуть у цій неврегульованій ситуації? Чи свідомі вони свого неврегульованого статусу? Чи це їм просто байдуже? Чи почувають вони себе змаргіналізованими чи страждають з приводу неможливості отримання Таїнств?

e) Які питання ставлять Церкві розлучені особи, які живуть у нових зв’язках, щодо таїнств Євхаристії і Примирення? Скільки осіб, які живуть у такій ситуації, просять про ці Таїнства?

f) Чи спрощення канонічної практики у розпізнаванні неважності подружнього зв’язку може внести позитивний вклад у розв’язання проблем осіб у вищезгаданих ситуаціях? Якщо так, то в якій формі?

g) Чи існує душпастирство для людей у вищезгаданих ситуаціях? Опишіть це душпастирське служіння. Чи існують такі програми на єпархіальному і державному рівні? Яким чином голоситься Боже милосердя серед пар в сепарації і розлучених осіб, які живуть у нових зв’язках, і як на практиці Церква підтримує їх на дорозі віри?

5. Питання одностатевих звʼязків

а) Чи в вашій країні існує закон, який визнає цивільні зв’язки осіб однієї статі і чи вони якимось чином прирівняні до подружжя?

b) Яке відношення локальних Церков до держави як промотора цивільних одностатевих зв’язків та осіб, заангажованих у зв’язки цього типу?

c) Який вид душпастирської уваги можна пропонувати людям, які прийняли рішення жити у зв’язках такого типу?

d) Що можна зробити для передавання віри у випадку осіб однієї статі, які всиновили дітей?

6. Освіта дітей у неврегульованих подружжях

a) Яким є відношення чисельності дітей і молоді із неврегульованих зв’язків до тих, які народились і виховуються в родинах з врегульованим статусом?

b) Яким чином батьки в таких ситуаціях звертаються до Церкви? Про що питають? Чи просять про Таїнства, чи хочуть лише катехези і загального навчання релігії?

c) Яким чином окремі Церкви намагаються задовольнити потреби батьків запевнити дітям християнську освіту?

d) Якою є сакраментальна практика у таких випадках: приготування, уділення таїнства і співучасть у таїнстві?

7. Відкритість подружжя на життя

a) Які знання мають християни на тему відповідального батьківства у світлі науки Humanae vitae? Чи свідомі вони того, як морально оцінити різні методи планування сім’ї? Чи можна запропонувати спостереження у цьому душпастирському питанні?

b) Чи прийнятна ця моральна наука? Які аспекти викликають найбільше труднощів для більшості пар, які приймають цю науку?

c) Які природні методи промуються партикулярними Церквами, щоб допомогти подружжю у практикуванні навчання Humanae vitae?

e) Які є видимі різниці у цій сфері між навчанням Церкви і світською освітою?

f) Яким чином можна підтримувати більшу відкритість на народження дітей? Як можна промувати зростання народжуваності?

8. Стосунки між сім’єю і особою

a) Ісус Христос об’являє таємницю і покликання людської особи. Яким чином сім’я може бути привілейованим місцем реалізації цієї правди?

b) Які критичні ситуації в сім’ї можуть у теперішні часи ускладнювати зустріч людської особи з Христом?

с) В якій мірі кризи віри, які досвідчують люди, можуть мати вплив на сімейне життя?

9. Інші виклики і пропозиції

Які інші  виклики чи пропозиції щодо вищенаведених тем вважаєте нагальними і придатними до розгляду?

 

Переклад: "Католицький Оглядач"


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць