Постабортний синдром… Що це таке і які його симптоми?
  • Пон, 18/02/2019 - 17:01

«Ти створив моє нутро, ти виткав мене в утробі матері моєї. Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні, ти душу мою знаєш вельми добре. Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко. Очі твої бачили мої вчинки, усі вони записані в твоїй книзі; і дні, що ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було» (Пс. 138, 13-16).

Питання аборту неодноразово порушувалось та й надалі лишається актуальним  в сучасній  вітчизняній публіцистиці. Його активно обговорюють на численних інтернет-сайтах, вивчають як моральні богослови, так і соціологи. Ситуація з абортами в Україні тривожна [Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає 21,1 на 1000 жінок фертильного віку; 45,8 — на 100 вагітностей, 84 — на 100 пологів. МОЗ, концепція Державної програми “Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.”]. За офіційними даними в Україні робиться близько 200.000 абортів в рік. Подібним є становище в інших країнах, тому питання абортів та, зокрема, їх наслідків на усіх рівнях суспільного життя часто є основою політичних платформ партій та передвиборчих кампаній.

У цій статті автор не ставить собі за мету розглядати аборт як такий, ані тлумачити його моральні аспекти, але бажає зупинитись на проблемі наслідків, які аборт може принести людям, що його переживають. Йдеться не тільки про матір, але також і чоловіка чи нареченого, котрий є батьком дитини, ближчих та дальших родичів та й, часто, просто друзів. Сутність аборту полягає в усуненні з лона матері дитини ще до її народження. Існує кілька видів абортів. Метод аборту обирають звертаючи увагу на стан матері, дитини, але, зокрема, з огляду на термін вагітності. У будь-якому випадку, вбивається нове життя, котре починає своє існування та розвиток.

Що ж відбувається з матір’ю? Переривається дуже важливий психофізичний цикл вагітності. Цей цикл є визначним для організму матері. Він полягає у підготуванні на біологічному та гормональному рівнях тіла матері до виношування дитини. Новоявлене життя в організмі матері спричиняє цілу низку біологічних процесів, які радикально змінюють діяльність багатьох залоз, органів та систем. При раптовому перериванні вагітності організм залишається немов розгубленим, а процес, котрий розпочався від моменту зачаття, раптово стає безцільним і недоречним. Зміни в організмі матері, пов’язані з вагітністю, розв’язуються часто з дуже тяжкими наслідками для самого організму. Науково доведено, що аборт стає причиною тяжких фізичних захворювань, а навіть смерті матері.

Відомими фізіологічними наслідками аборту є різнорідні захворювання матки: розриви, поранення, запалення, різні запальні процеси у тазовій області, зокрема, навколоматкових органів, перитоніт, сепсис, а в пізнішому віці – онкологічні ускладнення матки або молочних залоз жінки. Ось лише короткий перелік можливих фізичних наслідків аборту.

Проте, найчастіше у 80 % жінок, що зробили аборт, спостерігається так званий «післяабортний синдром» – стресовий розлад, спричинений емоційним та духовним потрясінням внаслідок аборту. У жінок часто розвиваються депресія, озлоблення, відчуття провини, страху, тривоги, власної неповноцінності, статеві дисфункції, думки про самогубство, потяг до алкоголю або наркотична залежність.

Отже, аборт є жахливим дійством, яке продукує фізичні і духовні жертви. Першою жертвою аборту після самої дитини є її мати. Жінці нелегко прийняти рішення зробити аборт. Часто це рішення приймається під тиском обставин, родичів, чоловіка чи нареченого. Сам аборт є надзвичайним психологічним та духовним потрясінням для особистості, а з його тяжкими наслідками доводиться рахуватися ціле життя.

Людина створена Творцем душею і тілом, тому будь-який важливий момент в житті залишає сліди, як на тілі, так і на душі, а особливо, якщо говорити про жахливу подію – аборт. Глибока рана, котру жінка отримує під час аборту, не заживає,  вона, так чи інакше, турбує душу і тіло людини.

Зазвичай, особи, що вчинили аборт, стараються про нього забути або відсторонити від себе цей досвід. Основними способами для цього є: раціоналізація – особа намагається раціонально представити собі причини, через які був зроблений аборт, і довести собі, що іншого виходу не було; супресія – особа відсторонюється від досвіду аборту, і їй здається, що вона взагалі не має ніяких відчуттів стосовно аборту, найчастіше вона просто старається забути і відсторонитися від усього, що їй нагадує про цей вчинок; компенсація – це відбувається, коли жінка старається якомога швидше знову завагітніти. Вона здатна знову піти на аборт, щоби підтвердити своє переконання, що аборт – це добре, або виносити та народити дитину, щоб надолужити за ту, що втрачена.

Незважаючи на ставлення до аборту, у більшості жінок спостерігаються певні симптоми, які в той чи інший спосіб вказують на пережитий досвід аборту та його наслідки. Одні симптоми можуть проявитися відразу після аборту, а інші – згодом. Не обов’язково кожна жінка переживатиме усі із вказаних симптомів.

Серед них можна виокремити такі симптоми:

Відчуття провини. Це найбільш розповсюджений симптом, який проявляється одразу після аборту і триває дуже довго. Провина є звичайною реакцією жінки, котра визнала, що аборт є помилкою і що вона є відповідальною за скоєне. Провина – це реакція на порушення власного морального закону. Деякі дослідження показують, що до 70% жінок, що вчинили аборт, вважають його злом, але самі раціоналізують свою поведінку, знаходять виправдання своїх вчинків, роблячи для себе виняток з правила. Часто самі жінки після аборту кажуть: «Я розумію, що це – зло, але в мене не було вибору». Альтернатива завжди є!

Часто жінки починають розуміти, що аборт був убивством власної дитини уже після скоєного. Для них відчуття провини стає дуже сильним і часто переслідує впродовж всього життя. Таким жінкам важко допомогти, адже вони переступили один із фундаментальних інстинктів кожної живої істоти – інстинкт охорони власної дитини. Ця провина найчастіше виливається у постійному внутрішньому голосі: «Ти погана жінка. Як ти могла таке вчинити? Ти невиправно зла особа». Часто з уст жінок можна почути самозвинувачення. Коли у житті стається якась трагедія або сумна подія, вони самі про себе думають: «Ти це заслужила». Більшість із подальших симптомів випливають саме з того, що жінка постійно, день у день, засуджує себе, повторюючи собі, що вона погана.

Злість. Жінка дуже часто виливає злість та сором на себе, а також на інших, причетних до аборту (батьків, родичів, батька дитини, лікарів, друзів, чоловіків загалом). Часто жінка виливає злість на своїх дітей або майбутніх дітей. До речі, це, як правило, переростає у насильство щодо дітей. Це пов’язано з тим, що попередній досвід аборту, депресія та злість не дозволяють жінці створити нормальний зв’язок з іншими людьми, зокрема, з дітьми.

Тривога. Тривогу визначають як неприємний емоційний та фізичний стан сприйняття навколишнього світу, який проявляється у побоюванні. Жінки, котрі вчинили аборт та мають тривогу, часто переживають наступні симптоми: напруженість (нездатність розслабитися, дратівливість і т.д.), фізичні розлади (запаморочення, тахікардія, розлад шлунка, кишківника, головний біль і т.д.), переживання за майбутнє, порушення сну.

Ця тривога походить в основному від конфлікту, що відбувається між внутрішніми моральними стандартами особи та її рішенням зробити аборт. Часто жінки не пов’язують тривогу із вчиненим абортом, але підсвідомо уникають усього, пов’язаного з дітьми: ухиляються від їх товариства, не відвідують магазинів з дитячими речами, обходять дитячі майданчики і т. д.

Розбиті взаємини. Може трапитися, що жінка вирішує зробити аборт, щоб зберегти стосунки з батьком дитини або родиною. Але, як правило, згодом аборт стає причиною остаточного розриву з цим чоловіком. Наукові дослідження доводять, що аборт частіше є причиною розлучення між жінкою та чоловіком, ніж приводом для зміцнення їх стосунків.

Депресія та відчуття втрати. Одразу після аборту кожна жінка відчуває смуток та стрес. Це триває кілька місяців. Часто трапляється затяжна депресія – довготривалий настрій душі, наповнений смутком, відчуттям вини та переживаннями безвихідності і безнадії. Нерідко жінки розповідають, що від часу аборту багато років вони немов паралізовані емоційно, не можуть зав’язати  жодних нових знайомств, зацікавитися кимось. Щоденне бажання плакати може тривати впродовж років по кілька годин щодня. Часто жінки, котрі глибоко відчувають розгубленість та втрату, розповідають, що вони не можуть дивитися на дітей, чути їх сміх чи плач або бачити вагітних жінок. Також вони відчувають заздрість до інших матерів. Часто, як ми вже згадували, вони стараються швидко вдруге завагітніти.

Емоційна черствість. Аборт є великою травмою у житті жінки. Часто особа, котра переживає напружену стресову ситуацію, у майбутньому робить усе можливе, щоб уникнути повторення відчуттів, які вона пережила. Так розвивається емоційна черствість. Жінка старається бути абсолютно беземоційною та уникає будь-яких емоційних потрясінь. Така поведінка радикально змінює життя людини.

Думки про самогубство. Смуток, емоційна черствість, тривога, відчуття власної недосконалості, втрати – це все може наводити на думки про самогубство. Згідно з деякими дослідженнями,  жінки, що вчинили аборт, удев’ятеро більше схильні до самогубства, ніж інші.

Після аборту можуть розвинутись ще й інші психологічні наслідки: постійне переживання відчуттів, що їх зазнали під час аборту, відчуття «провини того, хто залишився жити», шлункові розлади, зловживання алкоголем та наркотиками. Надовго порушується сон, з’являються постійні  нічні страхіття, що стосуються аборту. Часто сниться власна ненароджена дитина котра «повертається». Жінка постійно думає про свою ненароджену дитину, якою вона була б тепер, скільки мала б років. В думках вираховує, коли дитина мала б народитися і чекає цього дня як дня народження дитини тощо.

Це основні психологічні та дуxoвні наслідки аборту. Вони є тяжким хрестом, який не одна жінка несе в терпіннях. Якщо ви відчуваєте подібні симптоми, не потрібно закриватися в собі. Не слід думати, що все втрачено і минулого не виправити. Варто жити згідно з євангельською наукою про прощення. Необхідно знати, що Господь завжди готовий нам простити. Він хоче, щоб ми були щасливі і жили життям уповні. Процес зцілення від постабортного синдрому є можливий. Це шлях, котрий необхідно перейти, щоб змогти нарешті простити собі, іншим та відчути повноту ласки прощення від Бога.

Простягніть руку до Господа – і Він подасть вам прощення!

Причина будь-якого гріха – не у зовнішніх обставинах, а в стані душі, при якому людина знаходить для себе можливим зробити гріх. Основною причиною  є добровільний вибір зла. Зовнішні обставини – це тільки привід, часом дуже сильний, але у жодному випадку не причина. Це стосується також і аборту. Апостол Павло наголошує: «Коренем всього зла є себелюбство» (1 Тим. 6-9). Саме через нього люди припускаються гріхів і аборту зокрема. Гріх є раною для душі. А гріх аборту – це майже невиліковна рана, котра не загоюється, але щораз більше дається взнаки.

Чи може особа справді усвідомлено бажати аборту? Важко відповісти на це питання, але думаю, що ні. Найчастіше аборт є актом, на котрий жінка згоджується з розпуки, не бачачи перед собою іншого виходу із ситуації. Немов звір, що потрапив у смертельну пастку і готовий позбутися власної лапи, аби визволитися, так жінки потрапляють у безвихідну, як їм здається, ситуацію і готові піти на крайні кроки, аби звільнитися від болю, сорому та страждання. Але аборт не покращує ситуації, лише, навпаки, її погіршує. Аборт звільняє жінку від становища, в яке вона потрапила, але не звільняє від його наслідків. Можна перервати вагітність, але перервати материнство – ні! Кожна мати відчуває  своїх дітей – народжених чи ненароджених. З ними вона має особливий зв’язок. У тілі матері назавжди залишаються стовбурові клітини дитини, тому навіть біологічно вона не може просто все забути та оцінити аборт як щось позитивне.

Основним наслідком аборту, як, зрештою, й інших гріхів  є віддалення від Бога, духовна смерть, котра є дуже важкою для особи. Іншими словами це можна назвати «вбитим материнством». Природній, Богом даний інстинкт матері придушується та вмирає разом з абортом. Роблячи аборт, жінка грішить проти своїх близьких, друзів та й суспільства загалом, адже усі ці люди могли б радіти та тішитися від народження нового життя. Абортована дитина могла б стати видатним діячем у суспільстві. Усього цього не буде через рішення матері.

Які ж кроки можна зробити для духовного та психологічного зцілення? Перш за все необхідно зрозуміти, що наслідки аборту – це духовна проблема. Ані психолог, ані лікар часто не в змозі щось зробити, або їхня допомога є лише частковою, короткотривалою. Гріх не можна виправити психологічними методами. Із нього потрібно покаятися, за нього надолужити та прийняти прощення.

Насамперед потрібно визнати гріх. Не може бути мови про каяття чи зцілення, якщо людина в душі пробує себе виправдати та переконати,  що нічого страшного не сталося. Потрібно визнати, що відбулося вбивство особи, котра, хоч і мала лише кілька тижнів, уже була особистістю з тілом і душею, характером і власними рисами. Необхідно визнати свою долю провини за скоєне. Дуже часто жінки, що зробили аборт, звалюють усю вину тільки на себе. Цього також не потрібно. Аборт – це зло, котре ніколи не заторкує лише матір з дитиною. У аборті часто винні родичі, партнер жінки, лікарі, медперсонал та й загалом суспільство. Але треба пам’ятати, що за чужий гріх ми не можемо надолужити, лише за свій. Потрібно сумувати за втратою. Це є природнє почуття смутку і страждання за втраченою дитиною. Потрібно дати собі можливість оплакати дитину як близьку людину. А ще необхідно молитися.

Немає нічого сильнішого від молитви, коли йдеться про зв’язок з Богом. Часто, зокрема, у православних публікаціях, говориться про необхідність молитви за дитину. Це слушно, але цього замало. У першу чергу варто молитися за себе, за власне навернення та зцілення. І будьте певні, що сама дитина також молитиметься за свою матір, котра тяжко страждає. Слід просити прощення, змагатися за добре і милосердне ставлення щодо всіх, причетних до аборту. Адже важливим є примиритися з Богом, собою та світом довкола. Молячись, необхідно особливу увагу приділяти роздумам над даром материнства. Через цей дар жінка має можливість в особливий спосіб долучитися до Господнього діла творення. Материнство – це особливе покликання, у якому жінка піднімається до Господа, щоби з’єднатися з Ним. Це особливий дар Бога людині, через який ми стаємо частиною історичного процесу розбудови людського суспільства, Церкви Божої та власного життя. Жінка, що вчинила аборт, позбавила себе цього дару, багатьох ласк та змістовності власного існування.

Також важливо збагнути в молитві, що вона спрямована не лише на відновлення спілкування з Богом, але, рівно ж, на спілкування з дитиною. Відкриваючи свою душу перед Господом, ми відкриваємо її також і дитині, котру прирекли на смерть. Необхідно відновити втрачений зв’язок з власною дитиною, і цей зв’язок може бути відтворений саме в молитві. Коли ви будете думати про вашу дитину, постараєтеся з нею «спілкуватися» через молитву та розважання, ви побачите, що вже частина каменю смутку та духовного страждання спаде з ваших пліч. Переважно кожна жінка у цей момент відчуває присутність дитини та її теплу дитячу опіку своєю ненькою. Як правило, жінка, що вчинила аборт, з певністю не знає статі своєї дитини, бо лікарі стараються представити дитину як «щось», а не «когось», але можу з власного досвіду праці з такими жінками сказати, що майже кожна жінка у своєму серці відчуває, якої статі була її дитина. Мати знає підсвідомо, відчуває та ставиться до неї як до хлопчика чи до дівчинки. Тому на цій фазі вашого зцілення важливо дати цій дитині ім’я. Наректи її людським іменем, щоби у вашій свідомості ще і ще раз вкоренилося відчуття людськості вашої дитини, її особистості та неповторності.

Шлях зцілення від постабортного синдрому — це шлях всепрощення. Ми повинні покаятися за власні гріхи та спокутувати за них. Чудовим прикладом у Святому Письмі можна виділити історію про прощення Марії Магдалині. Вона – грішниця, котру усі засуджували, адже її гріх був наочним, публічним. Ніхто її гріха не приховував, і вона сама не ховалася. Але Господь своїми словами: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине у неї каменем», – примиряє усіх. Потім підходить до Марії та питає: «Чи є ще хтось, хто тебе засуджує?» «Ні», – відповідає та. «Тоді і Я тебе не засуджую», – каже Христос (Ів. 8, 1-11). Це справді всепрощення. Він не лише як Бог відпустив їй гріхи, Він ще й примирив з нею її переслідувачів. Господь дав мир і спокій її душі, незважаючи на все, що робила в житті, і дав їй можливість самій простити та відчути всепрощення.

На шляху зцілення дуже важливо є простити і просити прощення. Просити прощення у Бога за те, що знехтувано Його даром; просити прощення у дитини за те, що забрано у неї шанс на життя та щастя; просити прощення у батька дитини, адже забрано у нього шанс на батьківство; просити прощення у власних батьків, бо не змогли опікуватися  та тішитися онуком. Рівно ж, потрібно і простити усім цим людям.

Часто найближчі особи радять чи спонукають зробити аборт. Необхідно простити усім тим, що вчасно не стримали від цього жахливого кроку в житті, хто не підтримав, хто відвернувся, хто, не розуміючи, засуджував. Необхідно простити усім, бо без цього неможливо відчути власне прощення. Часто це дуже нелегко. Нам необхідно брати за приклад Господа Ісуса Христа. Скільки всього Він щоденно прощає?! Скільки наших провин Він ніс на Голготу?! Скільки страждань усього людства Він відкупив?! А останніми Його словами є прохання прощення: «Прости їм, бо не знають, що роблять!».

Як часто, дивлячись на наше минуле, усвідомлюємо, що минулого не повернути. Часто нам стає сумно за прожитим, інколи соромно за втраченим, за власні помилки. Саме це спричинює сильний душевний біль та відчуття безвиході – усвідомлення безповоротності скоєного аборту. Часто жінка собі думає: «Якби я могла повернутись назад, все було б по-іншому». Але повернутись назад не можна, і це лише загострює біль. Для матері аборт – це втрата. Втрата любові, теплоти, ніжності щодо дитини, втрата переживань та турбот за дитиною, втрата відносин, котрих не повернути. Але потрібно усвідомити, що ця втрата не є вічною. Подібно як батьки повинні відпустити своїх дітей, коли вони виростають та йдуть «на свій хліб», так і мати абортованої дитини повинна відпустити власну дитину. Не страждати і не сумувати за тим, що втрачено, але, дивлячись вперед, подумати, де ця дитина, що її чекає? Усвідомити собі, що ця дитина з Богом, у світлі Його ласки. Усвідомити, що ми її втратили, але за цим не потрібно тужити, бо їй, дитині, добре. Їй не дано шансу на земне життя, але вона втішається життям вічним, для якого створив її Господь. Потрібно відпустити дитину, знаючи, що з ваших рук вона перейшла до люблячих і турботливих Божих рук. Не бійтеся, а радше радійте за неї, і за себе, бо маєте ангела на небесах, котрий вас любить, за вас дбає та постійно заступається.

Відчуття живої присутності дитини можна пережити в особливий спосіб, причащаючись Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. Приймаючи Його Тіло, ми висловлюємо знак близькості з нашими рідними, дорогими людьми, котрі є з Богом. Приступайте часто до Пресвятої Євхаристії та відчуйте в ній відновлений зв’язок з дитиною, котра в ту мить радіє та веселиться.

Останнім кроком зцілення від постабортного синдрому є прощення самій собі. Це дуже важкий крок, але можливий, якщо робити його разом з дитиною та Господом. Відновивши відносини з дитиною, примирившись з людьми, які спричинились до аборту, примирившись з Господом, необхідно подивитися довкола та відповісти на Боже запитання: «Чи є ще хтось, хто тебе засуджує?» І у відповідь сказати: «Ні, Господи». І в цю мить усвідомити собі велич та повноту Господнього прощення, котре є безмежним, всеобіймаючим. Воно не залишає ані тіні гріха на нашій душі. Воно не дає нам підстав себе картати. Якщо Бог мені простив, чи маю я право собі не простити? Якщо Бог мене любить, чи маю я право себе не любити? Якщо Бог вважає мене гідною Його ласки, чи маю я право вважати себе негідною? Ось повнота ласки, миру та спокою душевного, котрі Господь хоче нам дати. Ось зцілення!!!

Процес зцілення є непростим і нерідко довготривалим. Часто потрібно повертатися до пройдених вже кроків і робити все спочатку. Деколи треба багато часу і фахової допомоги священика, сповідника чи духівника. Але будьте певні, що цей шлях є можливим. Тисячі жінок ним пройшли і зараз самі допомагають іншим жінкам.

о. Юрій КОЗЛОВСЬКИЙ,

викладач Івано-Франківської Теологічної Академії

Якщо ви відчуваєте, що вам необхідна допомога, чи просто хочете поспілкуватися та почути думку інших щодо вашого стану, звертайтеся до організації «Місія Рахиль» за телефоном 0969489869. Ви отримаєте професійну та конфіденційну підтримку та пораду. Вас готові вислухати та запросити на зустріч з особами, що переживають подібні проблеми.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць