Субота сиропусного тижня

Євангеліє

Мт.6,1-13

«Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

Людина посідає в собі тіло, душу і духа. У цій людській, тілесній, сфері ми, начебто, вміємо собі зарадити, усе суспільство нас цього навчило. І дуже часто, коли ми говоримо про людину, то ідентифікуємо її з тілом, а на духовне життя, життя духа, звертаємо дуже мало уваги.

 Коли Євангеліє сьогодні нам згадує про те, що людина щось робить, то йдеться про те, що ми нерідко стараємось це щось робити так, щоб це виглядало гарно назовні. Ми часто не є свідомі того, що наша християнська постава, наші добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім виявитися назовні.

Пам’ятаймо, що носимо найважливіше те, що носимо в собі. Бо навіть коли ми цього не реалізуємо ззовні, коли його ніхто ззовні не побачить, то перед Богом все стане явним. Лише тоді наші діла будуть сповнені справжньої доброти, коли найперше будемо дбати про те, щоб Богові подобатися у всіх своїх думках, переживаннях і планах.

Апостол

Рим. 14, 19–23

«Дбаймо, отже, запопадливо  про те, що веде до миру та до взаємного збудування»

У наших взаємних стосунках ми завжди свідомо чи не свідомо завдаємо одні одним болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують, підпирають, а потім з часом відкриваємо для себе їхні слабкості, їхні недобрі сторони. Наші друзі часом стають невірні нашій дружбі. І тоді впускаємо у своє серце розчарування, яке нам не дає приносити плоди.

Маємо розуміти, що кожна людина є уражена гріхом. Ніколи не маємо знеохотитись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого. Навпаки, маємо розвивати в собі спосібність до тих людей, які нам прикрі, немилі, виявляти добро. Це нас буде будувати, скріплювати.

Завжди є легко побачити недоліки інших, вони немов би самі нагору лізуть. Але варто зауважити плюси одні в одних. І ці плюси, ці позитивні сторони розвивати і цими нашими добрими якостями ми всі будемо збагачуватися на славу Божу!

+Венедикт