Владика Володимир Груца: «Вчуся не витрачати життєву енергію на образи, водночас стараюся сміятися з самого себе»
  • Птн, 03/07/2020 - 12:08

В нашій Церкві у звичному ритмі життя маємо можливість час від часу зустрічатися з єпископами під час Архиєрейських Літургій, з нагоди певних свят чи урочистих подій. Так складається, що в основному бачимо їх лише як офіційних представників Церкви на тих чи інших подіях.

Пропонуємо вам подивитися на наших владик під іншим кутом зору: якими вони є людьми? Який мають життєвий досвід? Чим захоплюються, а що не люблять? Якими є наші владики у повсякденному житті?  Що вдається їм легко, а з чим мають труднощі? Які книги читають? Чи слухають музику? Де відновлюють сили? Про що мріють? Від чого отримують радість та що завдає їм болю?… Про це все у Митрополичих садах Святоюрського комплексу розпитуємо у владики Володимира Груци, єпископа-помічника Львівської архиєпархії.

Владика Володимир вже впродовж чотирьох років проживає у Митрополичих палатах Святоюрського комплексу. Якщо хтось ще має сумніви, що єпископи бувають радісними, то має обов’язок побачити львівського архиєрея. Бо часто можна почути від добрих знайомих єпископа-помічника Львівської архиєпархії: «Наш владика Володимир має терапевтичну усмішку».

З ним неодноразово щоденно зустрічаюся на сходах, які ведуть в крипту собору Святого Юра, щоразу владика усміхається і каже: «Слава Ісусу Христу! Вітаємо на святоюрському пагорбі»… Також владику Володимира часто можна зустріти в кінці храму під час Ісусової молитви, яку курія Львівської архиєпархії щоденно молиться у соборі Святого Юра. Також часто його можна зустріти у митрополичих садах, де владика молиться вервицю, розважає над Святим Письмом, або повертається з праці на городі.

Дорогою до альтанки Митрополичих садів, де має відбутися наша розмова, владика показує власноруч оброблений город. Звідти здалеку видніється картопля і часник, а якщо краще придивитися, то можна побачити також огірки, помідори і багато іншої городини. Про картоплю сам владика любить жартувати зазначаючи, що вона має добрий імунітет від місцевих слимаків.

Владико, вже минуло чотири роки Вашого єпископського служіння у Львівській архиєпархії.  Які Ваші загальні враження від Львова і від служіння тут?

Саме місто Львів для мене не було мені цілком чужим, бо я вже раніше був у Львові на служінні. Якщо йдеться про саму  Архиєпархію, то відразу кидаються в очі її великі та широкі масштаби. Крім Львова вона охоплює Яворівщину, Пустомитівщину та Золочівщину. І справа тут не лише в географічних територіях, а насамперед у різних вимірах служіння. Йдеться не лише про парафії, а також про служіння для різних спільнот, організацій, навчальних закладів… Тому такою важливою у нашій Архиєпархії є роль капеланств. Можемо мати стереотип, що Церква – це лише храм, до якого ми приходимо, щоб помолитися і розійтися. Важливо пам’ятати, що Церква своїми межами сягає далеко поза храми.

Яка властиво ваше враження з досвіду служіння тут?

Стараюся завжди собі пригадувати, що служіння вимагає жертовності. Зрештою, подібно було і в монастирі. Хоча багато в чому мотивувала монаша спільнота, яка дисциплінувала, прищепила любов до молитви.. Тут я навчився більшої самостійності, бо ніхто не контролює, а треба багато чого встигнути. Найкраще, коли роль «детектива» виконує власне сумління.

Що для вас є найважчим у єпископському служінні, а що вдається найлегше?

Мені найважче у тих ситуаціях, коли не вдається знайти компроміс. Наприклад уявімо собі сім’ю як мікроклітину суспільства чи церкви. Якщо кожна особа в сім’ї вперто відстоює свої погляди, тоді виникає проблема. Так само буває у спільнотах, структурах чи парафіях. Зароджуються дві чи більше груп, які себе взаємно не хочуть почути, а наполягають на своїй непомильності. Тоді ситуація стає дуже драматичною… Найлегше, коли є взаєморозуміння. В діалозі можна вирішити будь-які справи, навіть якщо ці рішення не будуть цілком ідеальними.    

На Вашу думку, що за цей час стало найважливішим досягненням?

Я поки що не зауважую якихось своїх досягнень. Але якщо вже так поставлене питання, то я радий, що за цей час зміг частково запізнати Архиєпархію.

Хто для Вас є найбільшою підтримкою у цьому служінні?

Цей список може бути дуже довгий. Для цього можна робити цілком окреме інтерв’ю. Але прагну зауважити велику підтримку та довіру з сторони Митрополита Ігоря. Також моє служіння не було б можливим без працівників нашої курії. Загалом в курії вбачаю серце Архиєпархії. Якщо в курії є «аритмія», то це відразу позначається на організмі цілої Архиєпархії. Великим скарбом для нас є наші священники. Також не можу уявити собі нашої Церкви, зокрема Архиєпархії, без монашества. Подивляю наших активних мирян, яких на щастя маємо достатньо. Проте їх ніколи не буде за багато.  

Які маєте плани на найближчий час як єпископ-помічник Львівської Архиєпархії?

Дуже важко є говорити про плани у світлі останніх подій, пов’язаних з карантинними обмеженнями. Адже з дня на день ситуація може змінюватися. Хоча маю одне фундаментальне побажання – мати більше часу думати над стратегією розвитку певних напрямків у Львівській Архиєпархії. Звичайно, що це вже є командною працею, моєї особи тут замало. В мене дуже часто складається враження, що передусім виконую роль своєрідного «пожежника». Постійно щось неочікувано «спалахує», що треба гасити. Невідомо, коли це може статися. Хоча з часом розумію в цьому Божу педагогіку для виправлення тої чи іншої ситуації. Водночас відбуваються багато добрих і приємних справ. Тому наступне фундаментальне побажання – бачити ці всі добрі справи, які відбуваються в Архиєпархії. Маю також конкретний маленький план – завершити працю над виданням невеличкої книжки.    

Трохи про минуле

Чим Ви любили займатися у дитинстві? Який предмет в школі був Ваш улюблений, а який Ви любили найменше?

Багато часу присвячував господарству, яке ми мали вдома, плекаючи контакт з природою. Цікавився футболом, навіть колекціонував фотографії футболістів, вирізаючи їх з газет та журналів.

Чи тепер знаходити час для перегляд футбольних матчів?

Зараз ще частково цікавлюся футболом, проте не маю достатньо часу, щоб переглядати матчі. Хоча стараюся знаходити час перегладати матч збірної України, навіть по можливості піти на стадіон, якщо вони проходять у Львові.

Якщо пригадати шкільні роки, то важко говорити про любов до конкретного предмету в школі. Були предмети, які вдавалися, а тому їх і любив. Часом конкретний вчитель може прищепити любов до якогось конкретного предмету. Назагал моє серце лежало більше до гуманітарних предметів.

Може сказав би більше, але ще живі мої вчителі (сміється владика Володимир).

Хто мав вплив на Ваш вибір стати монахом?

Я виростав неподалік Добромильського монастиря оо. василіян, тому мав можливість пізнавати монашество, багато чув розповідей про подвижницьке життя монахів, які там жили і служили ще до Другої світової війни. Згодом знайомився з конкретними особами, тому хотів стати таким як вони.  

Чому Ви обрали саме редемптористів?

На це питання я ще сам до кінця не знайшов відповіді. Для мене це покликання є таємницею. З моїх теренів також походили редемптористи, яких я трохи знав. Також мені розповідали, що Чин Найсвятішого Ізбавителя – це місійне згромадження для проповідування Божого Слова. Він має місійну харизму. А їхня духовність є христоцентрично-пасторальною. В такий спосіб я це поєднав зі своєю любов’ю до гуманітарних наук.

Який основний досвід Ви здобули під час навчання у Польщі і в Австрії? Поділіться, будь ласка, якимись теплими спогадами чи смішними історіями з періоду навчання.

Для мене великим скарбом було не лише саме навчання, а також і перебування в цих країнах, проживання в монастирях редемптористів. Я спілкувався з багатьма людьми і слухав їхні життєві свідчення.  Це все можна сказати стало для мене доброю формацією. Маю чимало гарних спогадів. В моїх очах часто постає постать старшого ігумена монастиря в Інсбруку, який мав великий життєвий досвід. Він ніколи і нічому не дивувався. Коли я приходив до нього вирішувати якісь непрості справи, навіть не знав, як це сформулювати. Він почувши це, усміхався і говорив: «А, та ми вже не раз таке мали». Потім ми вже говорили про наступні кроки.

Ще я мав такий гарний пасторальний досвід – це праця в розмовній оазі монастиря редемптористів. Там були різні психологи, консультанти, душпастирі. Я також був в команді цієї інституції і впродовж року її очолював. Це був для мене дуже гарний досвід просто спілкуватися з цими людьми.

Гарним спогадом є спілкування з медиками. Особливо з однією лікаркою-професоркою клініки Інсбрука. Вона має великі знання і водночас є глибоко віруючою людиною. Вона мене постійно вчила ніколи не драматизувати ситуацію. Вона також ніколи не драматизувала події, маючи справу з найважчими діагнозами. Я багато від неї навчився. Зараз підтримую гарний контакт.

Ще мав один феномен під час захисту докторату. Якраз на той час відійшов до вічності мій професор. Перед іспитом я пішов на його могилу молитися, щоб він мені товаришував. Вже під час самого захисту я поставив біля комісії його портрет і свічку. Коли мене опитували з його предмету, то портрет впав на підлогу. Так, що іспит вже був майже полагоджений і в такий спосіб я відчув його опіку. Можливу йому щось не подобалося з того, що я відповідав, а можливо не подобався стиль, яким мене опитували з його предмету.

Результатом навчання став написаний Вами докторат про Сповідь. Яким був Ваш основний меседж? Що Ви хотіли, насамперед, донести людям про сповідь? Якщо сказати одним реченням, то сповідь – це про що в першу чергу?

Я найперше хотів знайти відповідь на власні питання. Таким чином це був спрямований про меседж до самого себе. Також я вбачав на це тему прогалину в богослов’і нашої Церкви. Найважливішим для мене було донести людям, що сповіді непотрібно боятися. Рівно ж нетреба в ній вбачати виконання якогось обов’язку. А якщо сказати одним реченням, то сповідь – це поцілунок милосердного Бога.

У Кохавино Ви працювали з молоддю. Як магістр новіціяту і зі спільнотою. Де шукали сил в собі для такої нелегкої праці і які слова підтримки Ви знаходите для молоді?

Мене здебільшого скеровували до такого служіння, до якого я не був готовий, тобто не мав відповідного вишколу. Проте йшов, бо була така необхідність.

Як то є у багатодітній сім’ї,  де старші виховують молодших. Мені щастило мати добрих новиків, з якими можна було багато чого зробити. Дехто з них вже мав вищу освіту. Один, ще перед вступом до монастиря, працював вчителем в школі, тому мав навики праці з молоддю. Він завдавав тон цій молодіжній спільноті. Моє завдання було просте: організувати процес, перебувати в ньому, а також бути щедрим. В молодь треба інвестувати, зокрема матеріальні ресурси.

Кохавина – відпустове Богородичне місце. Саме у стіп Богородиці віднаходив силу, також у фізичній праці. Люблю прогулянки на природі, проводити час в тиші та регулярні відвідини цвинтаря.  

Молодь не потребує багато слів. З нею треба просто бути.

Владико, розкажіть, будь ласка, про Ваше хобі, цих три речі, про які Ви згадували і казали, що Ви їх нікому не довіряєте. В чому ви віднаходите радість працюючи на городі? Як ви дізналися і почали готувати напій з бузини? І про стіл? Звідки у єпископа є натхнення декорувати святковий стіл?

Перш за все праця на городі – це контакт з живою природою. У ній є три важливі справи: фізична праця, розвантаження психіки, а також радість у випадку врожаю.

Напій з бузини був знаний в німецькомовному просторі. Проте я ніколи не задумувався, як його зробити в домашніх умовах. Вперше ми його зробили в Кохавині за допомогою сестер редемптористок, які мають німецькі коріння.

Що стосується дизайну столу. Ми привикли прибирати для гостей. На мій погляд, перш за все треба робити свято для себе. У Австрії я навчився, що дуже важливим є спільний обід в неділю і свята. Тому важливо створити для себе певну атмосферу. 

Насамперед йдеться про простий стиль. У якому важливим елементом є свічка, відповідно на столі застелені серветки чи обруси. Дуже важливою є гармонія кольорів і відповідна декорація до пори року чи літургійного часу. Вершина  дизайну настає у різдвяні та пасхальні свята.

Ставши єпископом Ви продовжуєте працю на городі. Розкажіть, будь ласка, як Вам це вдається на Святоюрському пагорбі. Що тут найкраще росте?

В перший рік я садив все, що мав, щоб власне зрозуміти що тут найкраще росте. Досвід показав, що в нас тут добре плодоносить картопля, фасоля, озимий часник, цибуля, огірки.

А тепер трішки про Вас  (у форматі бліц-відповідей)

Хто  для Вас є прикладом для наслідування?

Праведний митрополит Андрей Шептицький. Щораз більше пізнаю його спадщину, а також при кожній нагоді відвідую його у крипті Собору.

Найбільше в особі митрополита Андрея мене заторкає його багатогранність. Важко уявити, як в одній особі може бути такий широкий світогляд. Він порушував усі можливі сфери і не тільки у своїх листах чи посланнях, а також і на ділі. Мене вражає його відкритість до молоді, до бідних, до священників, до селян… Глибокі богословські знання.

Яка молитва є Вашою улюбленою?

Дуже люблю молитву серця в тиші. Просто перебувати в тиші, у Божій присутності. Також Ісусову молитву, яку щоденно молимося  в нашому соборі, о 14 год., разом  з працівниками курії. Також  стараюся щоденно молитися вервицю.

Хто є Вашим улюбленим святим?

Апостол та євангелист Іван

Які книги любите читати?

Крім Святого Письма, яке є невичерпним джерелом, радо читаю свідчення про життя конкретних людей. Люблю читати короткі історії, щоб над ними роздумувати.

Який Ваш улюблений фільм?

Фільмів практично не дивлюся, це ще наслідки дитинства. Мене все ж таки цікавлять історично-документальні фільми.

В який спосіб відновлюєте сили?

Перебування в тиші на природі, прогулянки, легка пробіжка, відвідини цвинтарів.

Яке Ваше улюблене церковне  свято, а світське?

Великдень та День незалежності України.

Чи любите подорожувати, якщо так, то куди найбільше?

Не люблю, подорожую з необхідності.

Яка Ваша улюблена страва?

Їх багато, з кожним роком стає все більше. Великий сентимент відчуваю до яворівського пирога.

Яка ваша улюблена пісня?

Нема конкретно одної. Люблю українські народні пісні. Зокрема про маму.

Якою є Ваша найбільша мрія у житті?

Достойно його завершити.

Чи були у вашому житті моменти коли найяскравіше відчували присутність Христа?

Так були, це можна назвати відчуття «Тавору». Зокрема, коли прийняв рішення складати вічні монаші обіти. Хоча вже ближче цього моменту було багато випробувань. Проте пам’ятаю, коли я вже для себе прийняв це рішення, тоді відчув дуже глибокий внутрішній мир і спокій.

Були звичайно й інші моменти. Без відчуття зустрічі з живим Богом неможливо переносити випробування.

Що найбільше болить?

Насамперед якщо комусь завдав болю. Також прикро спостерігати за тим, як розлучаються подружжя.  Дуже шкода тоді дітей. І третє, коли хороню людей, молодших від мене. 

За що найбільше вдячні Богу?

За всіх людей, яких до тепер зустрів, також за кожний прожитий день.

Як би Ви самі себе охарактеризували одним реченням?

Людина, яка вчиться не витрачати енергію на образи, маючи водночас відвагу сміятися з себе самого.

Розмовляла Христина Кутнів
Департамент інформації УГКЦ


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць