Наявність дискусії та протилежних думок жодним чином не применшує цінності собору. Про це в день закриття другої сесії Другого Ватиканського Собору говорив святий Папа Павло VI, який також нагадував, що соборова праця не обмежується засіданнями й документами, а вимагатиме подальших зусиль для належного втілення постанов.

Попереднього разу ми розглянули перебіг засідань впродовж другого соборового періоду, що тривав від 29 вересня до 4 грудня 1963 року. Зокрема зупинили нашу увагу на пропозиціях соборових отців та на прийнятих остаточних рішеннях. Далі розглянемо слова Папи Павла VI, сказані в день закриття цієї сесії Собору, згадавши про деякі події, що відбувалися у світі під час його проведення.

“Сповнився час, щоб завершити другу фазу ІІ Вселенського Ватиканського Собору. Уже тривалий час високоповажні Пастирі відсутні у своїх власних осідках, де виконання обов’язку священного служіння вимагає вашої присутності, вашої поради, ваших здібностей. Уже важкими та тривалими стали зусилля, що їх ви доклали впродовж часу цього Собору як для богослужінь, так і для досліджень, як також і для участі у засіданнях. Ми вже увійшли у святі дні Адвенту, під час яких наші душі готуються до гідного святкування спомину про Різдво Господа нашого Ісуса Христа, який кожного року повторюється завжди урочисто, прекрасно та побожно. […] Тож мусимо знову перервати ці наші надзвичайно важливі соборові засідання. […] Потрібно нам знову відчути, як приходять та як проминають події, які породжує і поглинає час.”

Такими словами Папа Павло VI розпочав свій виступ з нагоди урочистого закриття другого періоду Собору. Урочисте зібрання, як підкреслив папа, досягло важливих результатів, навіть якщо ще багато тем залишалися на робочому столі соборових отців. В кожному разі, діяльність отців була позначена особливою працьовитістю та, передусім, свободою при висловлені різноманітних думок.

“Навіть якщо були різноманітні та взаємо протилежні думки, які можна було почути на Соборі, це нічого не забирає від нашого задоволення. Навпаки, це показує, що питання, які були винесені на сесію, були глибокими та виняткової важливості і які, що було сказано раніше, були обговорені із належною свободою.”

Говорячи про конституцію Sacrosanctum Concilium про літургію, яку Папа Павло VI назвав першим плодом Собору, він передбачав можливі майбутні сценарії розвитку подій. Тому з одного боку він пояснив значення прийнятих спрощень, що зовсім не означали применшення пошани, належної Богові. А з другого боку напоумляв не впроваджувати свавільних змін чи не давати конституції власних інтерпретацій.

“Якщо тепер ми й спростили деякі форми культу, задля їхнього кращого сприйняття вірними та задля відповідності сучасній ментальності, не було Нашим наміром, звісно, применшити важливість молитви, […] а радше повернутися до первісної священної Літургії, щоби вона більше відповідала характеристикам власної природи, щоби вона була ближчою до своїх джерел правди та благодаті та щоб з більшою легкістю виливалася у духовний здобуток народу. Щоб полегшити це, ми не хочемо, щоби хтось йшов проти правил прилюдної молитви Церкви, впроваджуючи приватні зміни чи персональні обряди. Ми не хочемо, щоби хтось наважувався на власний розсуд застосовувати Конституцію про Священну Літургію, яку сьогодні проголошуємо, перш аніж щодо цього будуть в належний спосіб поширені відповідні та сталі норми і будуть законно затверджені ті зміни, що будуть приготовані Комісіями, які потрібно скликати для цього після Собору.”

Говорячи про декрет про засоби суспільної комунікації Inter mirifica, папа стверджував його важливість та сказав, що він свідчить про те, що Церква втішається здатністю поєднувати життя зовнішнє та внутрішнє, дію та споглядання, служіння та молитву.

У своїй промові Папа Павло VI згадав також і про схеми інших документів, які, на його думку, мали б бути вивчені, опрацьовані та доведені до завершення впродовж третього соборового періоду. Йдеться про питання, щодо яких вже велися дискусії, так і про ті, які ще підлягали вивченню: про Боже об’явлення, про єпископат, про Пречисту Діву Марію, про реформу, про післясоборову працю, про кодекси Церкви латинської та східних Церков.

На завершення промови папа згадав також і єпископів, яким державна влада відповідних країн не дозволила взяти участь у Соборі. Йшлося про Китай та країни за залізною завісою. До них та їхніх вірних він надіслав своє особливе апостольське благословення.

Трагедія дамби Вайонт та вбивство американського президента Кеннеді

Говорячи про перебіг ІІ Ватиканського Собору восени 1963 року, не можемо не згадати про дві події, що сталися в різних частинах світу: на півночі Італії та в США. Відлуння цих подій порушило спокій отців, зібраних на соборовій асамблеї, тому що троє із учасників Собору були змушені його залишити, щоб повернутися до осідку своїх дієцезій, на території яких вони відбулися.

9 жовтня сталася трагедія, пов’язана із руйнуванням дамби в місцевості Вайонт, що розташована у провінції Порденоне в італійському регіоні Фріулі-Венеція-Джулія. Зсув однієї зі стін дамби призвів до смерті майже двох тисяч людей. Єпископи Вітторіо де Занке та Джоаккіно Муччін, що були очільниками дієцезій відповідно у Конкордії та Фельтре-Беллуно, одразу ж залишили соборове засідання, щоб відбути до територій, вражених техногенною катастрофою. Численні соборові отці склали свої особисті пожертви, додавши їх до пожертви Папи Павла VI, щоб підтримати тих, хто вцілів після цієї жахливої катастрофи.

22 листопада в місті Даллас, штат Техас, було скоєно успішний замах на президента США Джона Фіцджеральда Кеннеді. Вбивство першого католицького американського президента ірландського походження без перебільшення справило враження на ввесь світ. Архиєпископ Вашингтона Патрик Л. О’Бойл попросив та отримав дозвіл повернутися до своєї дієцезії для того, щоб взяти участь у похороні. Папа Павло VI надіслав телеграми зі співчуттям до рідних вбитого президента, до державної та церковної влади США, а також виступив із декларацією для американського телебачення, зокрема сказавши: «… ми взиваємо Всевишнього, щоб жертва Джона Кеннеді пішла на користь справи, якою він займався: захист свободи народів та мир у світі. Він був першим Президентом католиком США. Ми пригадуємо собі його нещодавній візит, мавши за честь зустрітися із ним особисто. У ньому ми помітили велику мудрість та інші таланти  для добра всього людства. Завтра в його наміренні ми пожертвуємо Святу Месу за упокій його душі та за втіху для тих, хто оплакує його смерть».

Отож, 4 грудня 1963 року Папа Павло VI урочисто закрив другу сесію ІІ Ватиканського Собору, досить схвально відгукнувшись про неї. На завершення свого виступу, він також зробив оголошення, що викликало хвилювання та піднесення. В січні наступного, 1964 року, він здійснить паломництво до Святої Землі, до місця земного життя Ісуса Христа. До місця, звідки святі апостоли Петро та Павло вирушили до Риму. Жоден наступник святого апостола Петра ще ніколи досі не здійснював такого паломництва. Папа мав бажання взяти участь в ньому, щоб у своїх молитвах випросити допомоги в Господа Ісуса для доброго завершення ІІ Ватиканського Собору. Під час цього паломництва він хотів також здійснити екуменічний жест та подати видимий знак оновленого прагнення католицької Церкви утвердити братерські відносини з християнами, які впродовж століть віддалилися від Риму. Про перебіг цього паломництва поговоримо наступного разу.

Джерела:

Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 111-112, 138-141.