На тлі дискусій і протистояння щодо дерусифікації Києво-Печерської лаври, питання Почаївської видається другорядним. Здавалося б, після видворення російських і проросійських священнослужителів із давньої київської святині, ця проблема за інерцією вирішиться і в інших українських храмах. На жаль, це не так. Протягом багатьох років Росія вкладала величезні ресурси в розвиток Почаївської Успенської лаври як чільного осередку «руского міра» на заході України. Тому ми разом з Семиярусна гора працюємо над відновленням нашої історичної пам’яті й дослідженням локальної ідентичності Почаєва та Волині загалом.

Не Русь
Уперше Почаївський монастир згадано в 1597 році у фундаційному акті руської шляхтянки Ганни Гойської. У документі вказано, що до того часу обителі не було — вона заснована на кошти меценатки. Тому давньоруський період історії монастиря — не більше, ніж легенда, яку досі активно використовує російська церква й історики. Адже з позиції «руского міра» всяка історія має походити з Руси, єдиною спадкоємицею якої нібито є сучасна Росія. Насправді ж історія Почаївського монастиря тягнеться з Речі Посполитої.

Не лише православ’я
Від самого початку Річ Посполита була унікальним прикладом релігійної свободи. У час, коли в Європі тривали численні війни й переслідування за віру, тут поряд із католицькою вільно існувала протестантська й православна шляхта, юдеї, мусульмани та ін. Саме в таких умовах почаївські монахи вільно прийняли Берестейську унію (з’єднання вірян Київської митрополії з Римською церквою 1596 року), а з 1712 року стали частиною унійного Василіянського чину (василіянами).

Не занепад
В імперській історіографії унійний період Почаївського монастиря (1712–1831) оминають або намагаються зобразити в найгірших рисах. Насправді ж, 110 років василіянського періоду — час наймасштабнішої розбудови обителі. Саме тоді магнат Микола Потоцький виділив більше 2 млн злотих на почаївський архітектурний ансамбль: Успенський собор, оборонний мур, братський корпус тощо.

Не лише молитва
Водночас, унійний період Почаївського монастиря припав на час Просвітництва. Тому в 1730 році тут заснували друкарню, в якій до кінця століття вийшло близько 450 видань різними мовами. Здебільшого це були книги церковнослов’янською та староукраїнською книжною мовою з густою домішкою українських рис. Ба більше, задовго до «Енеїди» Івана Котляревського (1798) в багатьох почаївських виданнях з’явилися численні вставки розмовною українською мовою. Проте вже незабаром монастир передали російській церкві. З цього часу почався тривалий період русифікації Почаївської обителі, про який ми розкажемо в наступному дописі.

Фейсбук Ukrainer