Почаївська ікона Богородиці є однією з найшанованіших святинь у сучасній Україні. Водночас її представлення є контроверсійним у контексті історичної пам’яті різних конфесій. І справді, після того, як Почаївська обитель потрапила до Російської імперії, роль Почаївської ікони Богородиці дещо затирається в українській історіографії. Більшість інформації про неї отримуємо від російських істориків, які досить побіжно й упереджено ставляться до важливого василіянського періоду історії цієї святині. Цей період справедливо характеризують як час піднесення культу ікони Богородиці та творення її санктуарію.

У Речі Посполитій XVII − XVIII століть понадконфесійний та надрегіональний вимір здобув пошанування двох чудотворних ікон русинів – Жировицької та Почаївської. Їхній культ, зі слів української дослідниці Наталі Яковенко, творив особливий «простір віри», що виходив далеко за межі Унійної Церкви та набув трансконфесійного і понадетнічного характеру, ставши складовою тогочасної релігійної ментальності Речі Посполитої.

Прикладом надзвичайної популярності чудотворних богородичних ікон є той факт, що впродовж 1742 – 1807 років аж сім разів видавали книгу «Гора Почаївська» («Góra Poczajowska») – реєстр чуд Стопи Почаївської Діви Марії разом із духовними піснеспівами («Весело співайте, чолом ударяйте» та інших), розрахований насамперед на паломників.

Урочиста коронація ікони відбулася 8 вересня 1773 року 1773 року. Церемонія розпочалася за день до того внесенням до монастирського храму двох папських корон і встановленням на підготовлене коронаційне місце чудотворного образа в спеціально збудованій для цього архітектором Яном де Вітте на восьми стовпах каплиці Різдва Богородиці. Цю каплицю спорудили на околиці Почаєва. Шлях від монастиря до каплиці був обсаджений деревами та прикрашений пʼятьма тріумфальними арками, обабіч дороги розмістили численні картини із сюжетами явлених Почаївською Богородицею чуд.

Загалом в урочистостях, що тривали до 26 вересня включно, взяло участь до 100 000 вірян і запрошених гостей. За підрахунками самих василіян, упродовж восьмиденних урочистостей до сповіді та Святого Причастя приступило 24 000 католиків візантійського обряду і 9300 католиків латинського обряду.