Важкі питання: плоди Просвітництва

Запитання: Чи правда, що епоха Просвітництва підірвала підвалини Католицької Церкви?

Відповідь:

Уже в період Відродження і реформи, що передували епосі Просвітництва, стабільність догматичних і церковних цінностей, характерних для Середньовіччя, поступово розхитувалися. Протестантські реформатори, які боролися зі старорежимною Церквою під стягом релігійного індивідуалізму, також непохитно дотримувалися основоположних християнських догм. Суспільна свідомість у цей період була ще просякнута християнським менталітетом. З часом релігійні війни залишилися в минулому. Догматичні контроверсії не були особливо гострими. Почали розвиватися природничі науки і нові революційні поняття філософії. Це стало передумовою того, що серед багатьох інтелектуалів поширився дух критики, індиферентизму, а також сумнівів у богоодкровенних істинах. Беззмістовний моралізм деяких гуманістів, заперечення церковного авторитету протестантами, принцип свободи досліджень Святого Письма – все це призвело до неминучих наслідків для Католицької Церкви  і для її сприйняття в суспільстві.

Спочатку новий менталітет, який самі його пропагандисти назвали Просвітництвом, поширювався досить помірно і не був напряму ворожим до віри. Потім пропаганда Просвітництва обвалилася на релігію, на божественне одкровення, сповідуючи релігійний індиферентизм, раціоналізм, агностицизм, натуралізм і матеріалізм. Таким чином розпочалось те, що ми сьогодні називаємо секуляризацією. Вона охопила не тільки релігію і мораль, але й вплинула на всі сфери духовного і культурного життя, на концепцію держави і права, на економічні та суспільні підвалини, на принципи виховання. Пануючим правилом стало незалежність розуму і природи. Запанувала так звана природна релігія, згідно з якою індивід мислить і діє автономно є свідомим творцем всього сущого.

Джерела Просвітництва треба шукати в Англії XVII ст., звідки воно поширилося у Франції, а потім у значній частині решти Європи, особливо в Німеччині та Італії. До найбільш плачевних наслідків Просвітництво призвело у Франції. XVIII ст. історик Фердинант Брунетьєр називав найбільш антихристиянським і антифранцузьким. Тоді серед релігійних мислителів запанували ідеї янсенізму, духовенство було щораз більше корумпованим і не могло протистояти хвилі зневіри. Антихристиянський менталітет так званого вільнодумства проникав у щораз більші кола, особливо аристократичні та буржуазні. Швидкість поширення сприяла і тому, що багато представників Просвітництва мали неординарний літературний талант.

У Німеччині Просвітництво також було досить руйнівним, завдаючи шкоди церковному життю. Однак історики відзначають і його позитивні плоди, помітні в деяких областях Німеччини. Так, саме епоха Просвітництва відкрила дорогу боротьбі проти зовнішнього благочестя і релігійного формалізму, проти закостенілого методу викладання богослів’я, проти забобонів, віри в магію, відьом і біганини за чудесними видіннями.

Процеси, що ознаменувати епоху Просвітництва, сприяли більш активній і свідомій участі народу в богослужіннях, більш організованій пастирській роботі. Просвітництво мало позитивний уплив на розвиток шкільної системи, педагогіки і дидактики, а також на вдосконалення катехизації. Монаші школи бенедиктинців та інших орденів старалися не відставати і тому почали приділяти більше уваги викладанню природничих наук. Церковний уряд щораз більше усвідомлював потребу реформи викладання богослів’я, яка вже давно втратила будь-який зв’язок  як з традицією, так і з реальністю. Тому загалом така оцінка церковних істориків, незважаючи на негативні наслідки, без сумніву можна стверджувати, що епоха Просвітництва підірвала підвалини Церкви і не тільки Католицької. Незважаючи на ці наслідки, в деяких регіонах вона навпаки у багато чому сприяла релігійному оновленню і католицькій реставрації.