Авторські матеріали

4 грудня наша Церква відзначає Богородичне свято Введення в храм Пресвятої Діви Марії. Для віруючих людей – цей день особливий, бо нагадує про потребу вдячності Богові за дар дітей, що проявляється у принесенні їх до храму для святого таїнства хрещення та піклуванні про їхнє християнське виховання.

У Львові шириться і набуває підтримки ідея надати Музею народної архітектури та побуту можливість носити ім'я свого першого ідейного засновника ігумена отців-студитів блаженного Климентія Шептицького.  Більше того дане питання вже включено у  порядок денний сесії Львівської міської ради, яка відбудеться 1 грудня 2016 року Божого.

В наш буремний час багато хто говорить про таке поняття як ЛЮБОВ. При цьому звичайно більшість релігійних та іншого характеру спільнот розумівають під цим словом абсолютно різні речі.  Одні підрозумівають під цим поняттям  всезагальну розпущеність. Інші  говорять про всеосяжну любов до самого себе. А в одному з вищих навчальних закладів Львівщини під любовю розуміють всезагальну вседозволеність. (вибачте за тавтологію).

Ніщо так не затуманює картину реального світу як міфи, які «пояснюють» реальність. Одним із широко розповсюджених міфів, який в Україні пустив коріння глибоке, розлоге і потужне є міф про начебто духовну Україну і бездуховний Захід. Більшість українських громадян настільки щиро переконані його правдивості, що навіть побувавши в країнах Заходу, вони залишаються в твердому переконанні, що цей міф – реальність.

Люди рідко задумуються над тим, який вплив мають емоції на їхні стосунки, здоров’я та й загалом на ціле їхнє життя.  Рідко хто помічає, що в періоди стресів наш імунітет знижується і ми стаємо вразливими до всяких болячок. Зазвичай ми починаєм лікуватись від тієї ж простуди, навіть не задумуючись над істинною причиною нашої хвороби. Безумовно, не все можна списати на емоції, але все ж таки дуже великий відсоток наших хворіб беруть початок у нашому емоційному житті. Цікавим є те, що нашому мозку всеодно чи це велика радість, чи велике горе, він сприймає все, як стрес.

1. Юридична роль Римо-католицької церкви

      Роль Римо-католицької церкви у формуванні сучасної європейської ідентичності та західної системи міжнародного правопорядку важко переоцінити. Протягом двох тисячоліть Римо-католицька церква як інституційно, так і антропологічно виступала рушієм європейської суспільної думки, акумулятором інтелектуальних дискусій. Її існування завжди породжувало маси згодних та незгодних, фанатиків і противників, але ніколи не викликало байдужості.

Через сім’ю протікає історія людства, історія спасіння людини, через сім’ю реалізується майбутнє світу і Церкви. Саме цьому союзові Бог довірив землю і всяке живе і неживе створіння, пропонуючи тим самим взяти участь у „довершенні” свого творива. Тому Церква серед багатьох доріг, якими невпинно йде, щоб служити спасінню людини, вбачає, у сім’ї найпершу, і з багатьох чинників, найважливішу дорогу[1].

У теперішньому християнстві доволі часто можна почути про «Христа», який без будь-якої умови всіх прощає, нікого не засуджує, всіх оправдовує, який є супертолерантний, суперполіткоректний, інклюзивний у своєму підході до всіх, нікого не виключає із Свойого Царства.

Насправді такий христос є ніким не іншим як тільки антихристом, оскільки такий христос немає нічого спільного з Ісусом з Назарету, Месією Ізраїля, Спасителем світу, Єдинородним Сином Божим. А біблійне слово антихрист, означає в першу чергу «замість Христа».

«ЦЕ – МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ СИН, ЩО ЙОГО Я ВПОДОБАВ:

ЙОГО СЛУХАЙТЕ»

(Мт 17,5)

         Одним з найбільших свят влітку є Преображення Господнє. Тому наше розважання стосуватиметься слів, які почули учні Петро, Яків та Іван в часі таїнства Преображення, а це слова Отця: «Це – мій улюблений син, що Його я вподобав: ЙОГО СЛУХАЙТЕ!» (Мт 17,5).